Смерть Геракла

Багато років прожив Геракл у Кейка зі своєю дружиною й дітьми. Він багато мандрував, рятуючи людей від загибелі; нарешті він розпочав ще один похід, що був останнім у його житті.

Він вирішив виступити разом зі своїм військом і покарати невдячного царя Еврита, який вигнав його колись зі свого будинку. Він підійшов до міста Еврита і легко здобув над ним перемогу й завоював місто. Він убив царя Еврита і трьох його синів, столицю зруйнував і взяв у полон його дочку, прекрасну Іолу.

Довго чекала Геракла Деяніра і нудилася, не маючи від нього звісток.

Сумуючи за чоловіком, Деяніра розповіла про свої побоювання щодо його долі своєму старшому синові Гіллу і просила його вирушити на пошуки батька.

Коли Гілл був уже готовий відправитися в дорогу, з’явився посланець Геракла і повідомив Деянірі, що чоловік її живий і незабаром повернеться додому, увінчаний перемогою.

Він розповів, що Геракл зруйнував місто Еврита, знищив царя, його дітей і передав Деянірі в подарунок бранок, узятих під час цієї війни. З сумом дивилася Деяніра на бранок, приречених на вічне рабство в чужій країні, і одна з них сподобалася їй своєю красою.

Вона розпитувала її, звідки та родом, але царівна Іола, у сльозах, нічого не відповідала, тоді Деяніра наказала служницям відвести її в будинок і подбати про неї.

Коли посланець Геракла пішов, прийшла до Деяніри одна з бранок і сказала, що красива бранка — дочка царя Еврита Іола, з якою колись хотів одружитися Геракл, і що через неї він пішов війною на Еврита і надіслав її сюди тому, що він, як і раніше, любить її.

Пригадала тоді Деяніра пораду кентавра Несса і вирішила дістати чарівний згусток крові, щоб повернути собі любов Геракла, яку вона вважала втраченою.

Вона витягла захований талісман, який оберігала від денного світла, обмастила ним новий одяг, приготований для Геракла, і доручила посланцеві передати його чоловікові у подарунок. «Відвези цей одяг Гераклові на острів Евбея, це мій дарунок йому. Я сама його ткала і шила, але нехай не торкнеться його жоден промінь світла, ані відблиск вогню; сховай його в скриньку, і виконай точно моє доручення». Посланець обіцяв виконати все, як веліла йому Деяніра, і взяв скриньку з одягом у Евбею.

Деяніра радісно очікувала на повернення чоловіка. Вона посилає сина Гілла, щоб той поквапив батька скоріше повернутися додому. Але її радість незабаром змінилася великим горем. Гілл повернувся додому сам.

— Твій дарунок погубив батька, — вигукнув юнак, увійшовши до матері, тремтячи від гніву і жаху. — Коли мій батько приносив жертву богам, у цей час з’явився в Евбею посланець із твоїм дарунком, смертоносним одягом. Батько надягнув його на себе, і раптом тіло його вкрилося кривавим потом, немов отруйна Єхидна впилася в його тіло, і він, знесилений від болю, упав на землю. «Дарунок Деяніри палить моє тіло!» — вигукнув батько, проклинаючи тебе. Плачучи, він покликав мене до себе і сказав: «Сину мій, не залишай мене в горі, відвези мене з цієї країни, не дай мені вмерти на чужині». І ми перенесли його на корабель і попливли до берегів Еллади. Незабаром він прибуде сюди, і ти, можливо, побачиш батька ще живим. Мамо, це ти погубила його, через тебе загинув найкращий із чоловіків Еллади!

Мовчки вислухала Деяніра слова сина. Вражена скорботою, вона безмовно пішла у свої покої і довго блукала, як тінь, по спустілому дому. Потім вона кинулася на ложе і простромила собі груди мечем, — і коли син увійшов до неї в опочивальню, він побачив, що вона лежить на підлозі й умирає.

Проливаючи гіркі сльози, кинувся Гілл до матері, дорікаючи собі, що даремно звинуватив її в жахливому злочині. Пізніше він довідався про те, як обдурив Деяніру злий кентавр і що вона мимоволі стала причиною смерті Геракла.

У цей час принесли на ношах умираючого Геракла, і його жахливий стогін наповнив будинок.

— Невдячні діти Еллади! Невже ніхто не може допомогти мені? Скільки я зазнав страждань, скільки подвигів я здійснив! Погляньте на ці руки, якими я переміг немейського лева і лернейську гідру, якими я боровся з гігантами і з Цербером. Не спис ворога вразив мене, а погубили мене руки жінки.

Коли Геракл довідався, що Деяніра покінчила життя через те, що мимоволі стала його убивцею, виконавши пораду підступного кентавра, він згадав пророцтво, що його може умертвити тільки мрець. Передчуваючи смерть, він обручив свого сина Гілла з прекрасною царівною Іолою, а потім велів віднести себе на вершину гори Ети.

Розклали на її вершині величезне багаття, і підійшов до нього його давній друг Філоктет, запалив багаття й одержав у подарунок від Геракла його смертоносні, що не знали промаху, стріли. Зайнялося багаття, вдарили в нього блискавки, спустилася з неба велика легка хмара й огорнула тіло. Під гуркіт грому тіло героя було взято на вершину Олімпу. На Олімпі Геракла зустріла Афіна Паллада і повела його до Зевса і Гери, яка все життя переслідувала героя на землі, але тепер із ним примирилася. Зевс і Гера віддали йому в дружини свою дочку, прекрасну Гебу, богиню вічної юності, і народила вона Гераклові двох синів — Анікта й Алексіара, тобто «Непереможного» і «Того, хто відвертає лиха».

Слава про могутнього героя Геракла, ніким на землі не переможеного, який зробив багато добра людям і здійснив чимало прекрасних подвигів, жила довгі століття серед народів Давньої Еллади.