Ахіллесова п’ята

Ще одного героя повинні були заохотити герої до участі в поході. Це був юний Ахілл, син царя Пелея й богині Фетіди. Віщун Калхас провістив, що тільки в тому разі здобудуть ахейці велику Трою, якщо участь у поході братиме Ахілл. Безсмертна слава судилася Ахіллові. Він мав бути найбільшим з героїв, які битимуться під мурами Трої. Великі будуть подвиги Ахілла, але не повернеться він живим з-під стін Трої, загине у розквіті сил, уражений стрілою. Знала богиня Фетіда, що судилося її синові. Всіма силами намагалась вона відвернути ту грізну долю. Коли був ще немовлям Ахілл, вона натирала тіло його амброзією і тримала в огні, щоб зробити сина невразливим і таким чином дати йому безсмертя. Але одного разу вночі, коли Фетіда поклала маленького Ахілла в огонь, прокинувся Пелей. Вжахнувся він, побачивши, що його син в огні. Вихопивши меч, кинувся він до Фетіди. Злякалась богиня, втекла від страху з Пелеєвого палацу і заховалась у безодні моря в чертогах отця свого Нерея. А Ахілла Пелей віддав на виховання своєму другові, кентавру Хірону. Вигодував Хірон Ахілла мозком ведмедів і печінкою левів. Виріс могутнім героєм Ахілл. Мавши щойно шість років від роду, він убивав лютих левів та вепрів і без собак наздоганяв оленів — такий бистрий і легкий був Ахілл у бігу. Не мав рівних Ахілл і у володіннізброєю. Хірон також навчив його грати на солодкозвучній кіфарі4 й співати. Не забувала і Фетіда свого сина, часто випливала вона з морської глибини, щоб побачитись із Ахіллом.

Коли Ахілл виріс і став прекрасним юнаком, по всій Греції рознеслася звістка про те, що Менелай збирає героїв у похід на Трою. Фетіда, знавши, яка доля загрожує Ахіллові, сховала його на острові Скірос, у палаці царя Лікомеда. Там жив серед царських дочок Ахілл, одягнений в жіноче вбрання. Ніхто не знав, де переховується Ахілл.

Але провісник Калхас відкрив Менелаєві його схованку. Зараз же зібрались у путь Одіссей з Діомедом. Щоб переконати Ахілла вирушити у похід, Одіссей вдався до хитрощів. Під виглядом купців прибули на Скірос Діомед та Одіссей і пішли до палацу Лікомеда. Вони розклали перед царівнами свій крам: розкішні тканини, золоті намиста, обручки, сережки, гаптовані золотом покривала, а між цим крамом поклали вони меч, шолом, щит, поножі і панцир. Царівни захоплено розглядали золоті оздоби й багаті тканини, а Ахілл, що стояв серед них, дивився лише на зброю. Раптом біля палацу залунали воєнні поклики, засурмили сурми й забряжчала зброя. Це супутники Діомеда й Одіссея вдарили мечами у щити і подали воєнний клич. Вжахнувшись, розбіглися цареві дочки, а Ахілл, схопивши меч і щит, кинувся назустріч ворогам. Він думав, що вчинено напад на Лікомедів палац. Так упізнали Ахілла Одіссей і Діомед. З великою радістю погодивсь Ахілл брати участь у поході проти Трої. З ним вирушив і його вірний друг Патрокл і мудрий старець Фенікс. Пелей же дав своєму синові ту зброю, яку дістав він колись як дарунок від богів на весіллі своєму з богинею Фетідою, дав йому і спис, подарований йому Хіроном, і коней, одержаних від Посейдона.

Незабаром греки рушили в путь і, нарешті, пристали до троянських берегів, де чекало їх стільки трудів, небезпек і великих подвигів. Замкнулися троянці в неприступній Трої, а греки почали облогу, яка тривала дев’ять років. Багато горя довелося зазнати троянцям за цей час. Багатьох героїв, що впали в бою, довелося їм оплакувати. Але найтяжчий, десятий рік був попереду. Попереду було й найбільше горе — падіння Трої.

Багато злигоднів зазнали греки за дев’ять років війни, багато й у них було вбитих. Загинули і найкращі друзі Ахілла — Патрокл й Антілох.

Страшним гнівом палав Ахілл проти троянців. Він вирішив жорстоко помститися їм за смерть друзів, Патрокла і Антілоха. Як розлючений лев, бився Ахілл, кладучи одного за одним героїв Трої. Кинулись урозтіч троянці, спішили заховатися вони за мурами Трої. Несамовитий Ахілл переслідував їх. Невблаганна доля гнала його на вірну загибель. Аж до Скейської брами переслідував Ахілл троянців.

Він удерся б і в священну Трою, і вона загинула б, коли б не з’явився бог Аполлон. Грізно крикнувши, спинив він Ахілла. Але не послухав його Ахілл. Він сам гнівався на бога за те, що багато разів рятував бог-стріловержець від нього Гектора й троянців. Ахілл погрожував навіть богові, що вразить його списом. Невблаганна доля затьмарила розум Ахілла. Він готовий був напасти навіть на бога. Розгнівався Аполлон, забув він і те, що обіцяв колись, на весіллі Пелея і Фетіди, охороняти Ахілла. Повившись темною хмарою, для всіх незримий, скерував він Парісову стрілу, і вразила вона Ахілла в п’яту, куди тільки й можна буловона Ахілла в п’яту, куди тільки й можна було вразити великого героя. Чому так трапилося? Виявляється, колись давно Фетіда занурювала маленького Ахілла у води підземної ріки Стікс, тримаючи немовля за п’ятку. Від цього тіло майбутнього героя стало твердим, як криця, а от п’ятки вода Стіксу не обмила.

Смертельною була для Ахілла ця рана. Герой відчув наближення смерті. Вирвав він з рани стрілу і впав на землю. Гірко докоряв богу Аполлонові за те, що він згубив його. Знав Ахілл, що без допомоги бога не міг вбити його жоден зі смертних. Ще раз зібрав свої сили Ахілл. Грізний, наче вмираючий лев, підвівся він із землі і вразив ще багатьох троянців. Та ось почали холонути його м’язи. Все ближчає смерть. Заточився Ахілл і сперся на спис. Грізно крикнув він троянцям:

— Горе вам, загинете ви! І після смерті мститиму вам!

Від цього поклику кинулись тікати троянці. Але дедалі слабшав Ахілл. Залишили його останні сили, і впав він на землю. Загримів на ньому його золотий панцир, і здригнулася земля. Помер Ахілл. Але й до мертвого не насмілювались наблизитись троянці. Вони боялися його й мертвого, такий жах навіяв він їм за життя. Потроху перебороли вони страх, і запеклий бій закипів навколо тіла найбільшого з героїв. Наймогутніші герої греків і троянців узяли участь у цьому бою. Гори трупів виросли навколо тіла Ахілла, а він лежав, нерухомий, величезний, не чуючи вже бою. Вихором кружляла курява, здіймаючись з-під ніг бійців. Кров лилася рікою. Здавалося, ніколи не скінчиться бій. Коли це вдарив грім Зевса, знялася буря і зупинила троянців. Не хотів Зевс, щоб заволоділи троянці трупом Ахілла. Підняв могутній Аякс Теламонід труп Ахілла і поніс до кораблів, а його захищав Одіссей, відбиваючи троянців, що наступали. Хмари стріл і списів летіли з троянських лав у Одіссея, але він  мужньо стримував натиск ворогів, відступаючи крок за кроком.

Приніс Аякс труп Ахілла до кораблів. Обмили труп греки, умастили коштовними пахощами і поклали на пишно оздобленому ложі. Обступивши ложе, голосно оплакували греки свого найбільшого героя. Почула їх плач богиня Фетіда. Піднялася вона з морської глибини із своїми сестрами-нереїдами. Дізнавшись, що загинув її улюблений син, Фетіда видала з вуст такий зойк скорботи, що здригнулися усі греки. Вони тікали б перелякані до кораблів, якби не зупинив їх старець Нестор. Сімнадцять днів оплакувала Фетіда, нереїди і греки Ахілла. З високого Олімпу спустилися музи. Вони співали на честь померлого похоронний гімн. Оплакували героя і безсмертні боги на Олімпі. На вісімнадцятий день споруджено було похоронне багаття. На ньому спалено було тіло Ахілла. Багато жертв принесли на честь найбільшого з героїв греки. Всі вони брали участь у похованні, одягнувши розкішні обладунки. Коли догоріло вогнище, зібрали прах Ахілла і поклали його у золоту урну, яку подарував Фетіді бог Діоніс. У цій самій урні лежав і прах Патрокла. В одному склепі поховали Ахілла, Патрокла і Антілоха, сина Нестора. Високу могилу насипали над ними греки, далеко її видно було з моря, вона свідчила про велику славу похованих під нею героїв.