З давньогрецьких міфів Троянського циклу. Вступ

Незадовго до Троянської війни, останньої значної події героїчної давньогрецької епохи, славетний герой Геракл визволив Прометея — між Зевсом і Прометеєм відбувається примирення. Це означало перемогу Прометея, який подарував людям вогонь і зробив їх самостійними та незалежними від богів. З’явився герой, який покладається тільки на власний розум і на власні руки.

З плином часу давньогрецькі розповіді про подвиги окремих героїв об’єднуються в цикли. Так утворився і знаменитий Троянський цикл. Про жорстоку і кровопролитну Троянську війну, що тривала десять років, розповідається у всесвітньо відомій поемі Гомера “Іліада”. Гомер, звичайно, не був очевидцем подій, про які йдеться у поемі; він розповідав про далеку минувшину. Незважаючи на це, стародавня Троя — не вигадка співців та оповідачів, вона справді існувала і троянці справді воювали з ахейцями.
Людина у міфах цього циклу вважає себе настільки сильною і мудрою, що може навіть чинити суд над богами: у міфі “Яблуко розбрату” Паріс присуджує яблуко Афродіті, і та допомагає йому викрасти спартанську царицю Єлену. “Богоподібним” є й інший герой циклу — Ахілл. Він відданий вітчизні і народові, вміє шляхетно і поблажливо ставитися до переможеного ворога. Ахілл знає про свою близьку смерть, і все ж таки це його не лякає.

Якщо ідеал військової звитяги уособлює Ахілл, то носієм життєвої мудрості виступає Одіссей. Саме взяття Трої за допомогою дерев’яного коня було справою його хитрощів.
Давньогрецькі міфи доносять до нас мудрість минулих поколінь, щиро й довірливо розповідають про людей, гідних вічно жити в пам’яті народу. Якщо уважно вслухатись, можна почути їхні голоси, дізнатися, що вони любили і ненавиділи, що вважали добром і що — злом. Слова письменника “ми стоїмо на плечах гігантів, через те нам легше дотягтися до зірок” якнайкраще передають віру стародавніх греків у невичерпні людські можливості.