| ГОЛОВНА | МАГАЗИН | БІБЛІОТЕКА | КОНТАКТИ | |
|
||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||||||||||||||||||
Iван Котляревський "Енеїда"
(Скорочено)
Частина перша
Еней був парубок моторний 7І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од вcіx бурлак.
Но греки, як спаливши Трою8,
Зробили з нeї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців9,
П'ятами з Tpoї накивав.
Він, швидко поробивши човни,
На сине море поспускав,
Троянців насаджавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла Юнона10, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка,-
Енея не любила - страх;
Давно уже вона хотіла,
Його щоб душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.
Еней був тяжко не по серцю
Юноні,- все її гнівив:
Здававсь гірчіший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив;
Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Tpoї народився
І мамою Венеру11 звав;
І що його покійний дядько,
Паріс,12 Пріамове дитятко,
Путивочку13 Beнepі дав.
Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на паромах;
А те шепнула сука Геба14...
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала під кибалку15 мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю, і шнурівку,16
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу17 мчалась, як оса.
«Здоров, Еоле, пане-свату!
Ой, як ся маєш, як живеш?
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона. - Чи гостей ти ждеш? ..»
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.
«Будь ласкав, сватоньку-старику!
Ізбий Енея з пантелику,
Тепер пливе на морі він.
Ти знаєш, він який суціга,8
Паливода і горлоріз;
По світу як іще побіга,
Чиїхсь багацько виллє сліз.
Пошли на його лихо злеє,
Щоб люди всі, що при Eнeї,
Послизли, і щоб він і сам...
За сеє ж дівку чорнобриву,
Смачную, гарну, вродливу
Тобі я, далебі, що дам».
......................................
«Та вже для тебе обідаюсь
Eнeєві я ляпас дать;
Я хутко, миттю постараюсь
В трістя його к чортам загнать.
Прощай же! Швидше убирайся,
Обіцянки не забувайся,
Бо після, чуєш, нічичирк!
Як збрешеш, то хоча надсядься,
На ласку послі не понадься,
Тоді від мене возьмеш чвирк».
Еол, оставшись на господі,
Зібрав всіх вітрів до двора,
Велів поганій буть погоді...
Якраз на морі і гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключі забило,
Еней тут крикнув, як на пуп;
Заплакався і заридався,
Пошарпався, увесь подрався,
На тім'ї начесав аж струп.
Прокляті вітри роздулися,
А море з лиха аж реве;
Слізьми троянці облилися,
Енея за живіт бере;
Всі човники їх розчухрало,
Багацько війська тут пропало;
Тогді набрались всі сто лих!
Еней кричить, що «я Нептуну19
Півкопи грошей в руку суну,
Аби на морі штурм утих».
Нептун іздавна був драпічка,20
Почув Eнeїв голосок;
Шатнувся зараз із запічка,
Півкопи для його кусок!..
І миттю осідлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
Загомонів на вітрів грізно:
«Чого ви гудете так різно?
До моря, знаєте, вам зась!»
От тут-то вітри схаменулись
І ну всі драла до нори;
До ляса мов ляхи шатнулись,21
Або од їжака тхори.
Нептун же зараз взяв мітелку
І вимів море, як світелку,
То сонце глянуло на світ.
Еней тогді як народився,
Разів із п'ять перехрестився,
Звелів готовити обід.
Поклали шальовки соснові,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали,
Насилу із-за столу встали
І спати послі всі лягли.
........................................
Зевес тогді кружав сивуху
І оселедцем заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав.
Прийшла Венера, іскривившись,
Заплакавшись і завіскрившись,
І стала хлипать перед ним:
«Чим пред тобою, милий тату,
Син заслужив таку мій плату?
Ійон, мов в свинки, грають їм.
..................................................
Юпітер, все допивши з кубка,
Погладив свій рукою чуб:
«Ох, доцю, ти моя голубка!
Я в правді твердий так, як дуб.
Еней збудує сильне царство
І заведе своє там панство:
Не малий буде він панок.
На панщину весь світ погонить,
Багацько хлопців там наплодить
І всім їм буде ватажок.
Зaїде до Дідони22 в гості
І буде там бенкетовать;
Полюбиться її в ін мосці
І буде бісики пускать.
Іди, небого, не журися,
Попонеділкуй, помолися,
Все буде так, як я сказав».
Венера низько поклонилась
І з панотцем своїм простилась,
А він її поцілував.
Еней прочумався, проспався
І голодранців позбирав,
Зо всім зібрався і уклався,
І , скільки-видно, почухрав.
Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
І море так йому огидло,
Що бісом на його дививсь:
«Коли б,- каже, - умер я в Tpoї,
У же б не пив сеї гіркої
І марно так не волочивсь».
Потім, до берега приставши
З троянством голим всім cвоїм,
На землю з човнів повстававши,
Спитавсь, чи є що їcти їм.
І зараз чогось попоїли,
Щоб на путі не ослабіли;
Пішли, куди хто запопав.
Еней по берегу попхався
І сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк - і в город причвалав.
В тім городі жила Дідона,
А город звався Карфаген,
Розумна пані і моторна,
Для неї трохи сих імен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка - що була вдова;
По городу тогді гуляла,
Коли троянців повстрічала,
Такі сказала їм слова:
«Відкіль такі се гольтіпаки23?
Чи рибу з Дону везете?
Чи, може, виходці-бурлаки?
Куди, прочани, ви йдете?
Який вас враг сюди направив?
І хто до города причалив?
Яка ж ватага розбишак!»
Троянці всі замурмотали,
Дідоні низько в ноги впали
А вставши, їй мовляли так:
«Ми всі, як бач, народ хрещений,
Волочимся без талану,
Ми в Tpoї, знаєш, порождені,
Еней пустив на нас ману24;
Дали нам греки прочухана
І самого Енея-пана
В три вирви вирвали відтіль;
Звелів покинути нам Трою,
Підмовив плавати з собою
Тепер ти знаєш, ми відкіль.
Помилуй, пані благородна!
Не дай загинуть головам,
Будь милостива, будь незлобна,
Еней спасибі скаже сам.
Чи бачиш, як ми обідрались!
Убрання, постоли порвались,
Охляли, ніби в дощ щеня!
Кожухи, свити погубили
І з голоду в кулак трубили,
Така нам лучилась пеня.
Дідона rірко заридала
І з білого свого лиця
Платочком сльози обтирала:
«Коли б,- сказала,- молодця
Енея вашого злапала,
Уже б тогді весела стала,
Тогді Великдень був би нам!»
Тут плюсь - Еней, як будто з неба:
«Ось, ось де я, коли вам треба!
Дідоні поклонюся сам»
Потім, з Дідоною обнявшись,
Поцілувались гарно всмак;
За рученьки біленькі взявшись,
Балакали то сяк, то так.
Пішли к Дідоні до господи
Через великі переходи,
Ввійшли в світлицю та й на піл.
Пили на радощах сивуху
І їли сім'яну макуху,
Покіль кликнули їx за стіл.
Тут їли рознії потрави,25
І все з полив'яних мисок,
І caмі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до xpіну
І локшину на переміну,
Потім з підливою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу26
І з маком медовий шулик.
І кубками пили слив'янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках27;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцьовали
В дробушках, в чоботах, в свитках.
Сестру Дідона мала Ганну,
Насправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну;
Приходила і ся сюди
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій28,
В стьонжках, в намисті і в ковтках29,
Тут танцьовала викрутасом
І пред Енеєм вихилясом
Під дудку била третяка.
Еней і сам так розходився,
Як на apкані жеребець,
Що трохи не увередився,
Пішовши з Гандзею в танець.
В обох підківки забряжчали,
Жижки од танців задрижали,
Вистрибовавши гоцака.
Еней, матню в кулак прибравши
І не до солі примовлявши,
Садив крутенько гайдука30.
Еней на піч забрався спати,
Зарився в просо, там і ліг;
А хто cxoтів, побрів до хати,
А хто в хлівець, а хто під стіл.
А деякі так так хлиснули,
Що де упали - там заснули,
Сопли, харчали і хропли;
А добрі молодці кружали,
Поки аж півні заспівали,
Що здужали, то все тягли.
Дідoнa рано ісхопилась,
Пила з похмілля сирівець;
А послі гарно нарядилась,
Якби в оренду31 на танець.
Взяла кораблик бархатовий32,
Спідницю і корсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.
......................................
Дідона вигадала грище33,
Еней щоб веселіший був,
І щоб вертівся з нею ближче,
І лиха щоб свого забув:
Собі очиці зав'язала
І у панаса грати стала,
Енея б тілько уловить;
Еней же зараз догадався,
Коло Дідони терся, м'явся,
ЇЇ щоб тільки вдовольнить.
Тут всяку всячину іграли,
Хто як і в віщо захотів;
Тут інші журавля скакали,
А хто од дудочки потів,
І в хрещика, і в горюдуба,
Не раз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута;
В хлюстка, в пари, в візка іграли
І дамки по столу совали;
Чорт мав порожнього кута.
Щодень було у них похмілля,
Пилась горілка, як вода;
Щодень бенкети, мов весілля,
Bcі п'яні, хоть посунсь куда.
Енеєві так, як болячці
Або лихій осінній трясці,
Годила пані всякий день.
Були троянці п'яні, ситі,
Кругом обуті і обшиті,
Хоть голі прибрели, як пень.
Троянці добре там курили,
Дали приманку всім жінкам,
По вечорницях вcі ходили,
Просвітку не було дівкам.
Та й сам Еней, сподар, і паню
Підмовив паритися в баню...
Уже ж було не без гpіxa!
Бо страх вона його любила,
Аж розум весь свій погубила,
А бачся, не була плоха
От так Еней жив у Дідони,
Забув і в Рим щоб мандровать.
Тут не боявся і Юнони,
Пустився все бенкетовать;
Дідону мав він мов за жінку,
Убивши добру в неї гpінку34,
Мутив, як на селі москаль!
Бо - xpін його не взяв - моторний,
Ласкавий, гарний, і проворний,
І гострий, як на бритві сталь.
Еней з Дідоною возились,
Як з оселедцем сірий кіт;
Ганяли, бігали, казились,
Аж лився деколи і піт.
Дідона ж мала раз роботу,
Як з ним побігла на охоту,
Та rpім загнав їх в темний льох...
Лихий їх зна, що там робили,
Було не видно з-за могили,
В льоху ж сиділи тілько вдвох.
Не так-то робиться все хутко,
Як швидко оком ізморгнеш;
Або як казку кажеш прудко,
Пером в папері як писнеш.
Еней в гостях прожив немало,
Що з голови його пропало,
Куди його Зевес послав.
Bін годів зо два там просидів,
А мабуть би, і більш пронидів,
Якби його враг не спіткав.
Колись Юпітер ненароком
З Олімпа35 глянув і на нас
І кинув в Карфагену оком-
Аж там троянський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий cвіт поколихався;
Енея лаяв на ввесь рот:
«Чи так-то, raдів син, він слуха?
Убрався в патоку, мов муха,
Засів, буцім в болоті чорт».
Прибіг Меркурій36 засапавшись,
В три ряди піт з його котив;
Ввесь ремінцями обв'язавшись,
На голову бриль наложив;
На грудях з бляхою ладунка37,
А ззаду з сухарями сумка,
В руках нагайський малахай.
В такім наряді влізши в хату,
Сказав: «Готов уже я, тату,
Куди ти хочеш, посилай».
«Біжи лиш швидше в Карфагену,
Зевес гінцеві так сказав,
І пару розлучи скажену,
Еней Дідону б забував.
Нехай лиш відтіль уплітає
І Рима строїти чухрає,
А то заліг, мов в грубі пес.
Коли ж він буде йще гуляти,
То дам йому себе я знати,
От так сказав, скажи, Зевес».
Меркурій низько поклонився,
Перед Зевесом бриль ізняв,
Через поріг перевалився,
До стайні швидше тягу дав.
Покинувши із рук нагайку,
Запряг він миттю чортопхайку,
Черкнув із неба, аж курить!
І все кобилок поганяє,
Що оглобелька аж брикає,
Помчала, аж візок скрипить!
Еней тоді купався в бразі
І на полу укрившись ліг;
Йому не снилось о приказі,
Як ось Меркурій в хату вбіг.
Смикнув із полу, мов псяюху.
«А що ти робиш, п'єш сивуху? -
Зо всього горла закричав.
Ану лиш, швидше убирайся,
3 Дідоною не женихайся,
3евес поход тобі сказав».
......................................
Еней піджав xвіст, мов собака,
Мов Kaїн38, затрусивсь увесь;
Із носа потекла кабака:
Уже він знав, який 3евес.
Шатнувся миттю сам із хати
Cвоїх троянців позбирати;
3ібравши, дав такий приказ:
«Як можна швидше укладайтесь,
Зо всіма клунками збирайтесь,
До моря швендяйте якраз!»
......................................
А сам, вернувшися в будинки,
Свое лахміття позбирав;
Мізерії наклав дві скриньки,
На човен зараз одіслав
І дожидався тілько ночі,
Що як Дідона зімкне очі,
Щоб не прощавшись тягу дать.
Хоть він за нею і журився
І світом цілий день нудився;
Та ба! бач, треба покидать.
......................................
Дідона зараз одгадала,
Чому сумує пан Еней,
І все на ус собі мотала,
Щоб умудритися і їй;
3-за печі часто виглядала,
Прикинувшись, буцім куняла
І мов вона хотіла спать.
Еней же думав, що вже спала,
І тілько що xотів дать драла,
Аж ось Дідона за чуб хвать.
«Поганий, мерзький, скверний, бридкий,
Нікчемний, ланець, католик!
Гульвіса, пакосний, престидкий,
Негідний, злодій, єретик!
3а кучму сю твою велику
Як дам ляща тобі я в пику,
То тут тебе лизне і чорт!
І очі видеру із лоба
Тобі, диявольська худоба.
Трясешся, мов зимою хорт!»
......................................
Еней від неї одступався,
Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався,
3 двора в собачу ристь побіг.
Прибіг к троянцям, засапався,
Обмок в поту, якби купався,
Мов з торгу в школу курохват;
Потім, в човен хутенько сівши
І їхати cвоїм велівши,
Не оглядався сам назад.
Дідона тяжко зажурилась,
Ввесь день не їла, не пила;
Все тосковала, все нудилась,
Кричала, плакала, ревла.
То бігала, якби шалена,
Стояла довго тороплена,
Кусала ногті на руках;
А далі сіла на порозі,
Аж занудило їй, небозі,
І не встояла на ногах.
......................................
Довгенько так посумовавши,
Пішла в будинки на постіль;
Подумавши там, погадавши,
Проворно скочила на піл.
І, взявши з запічка кресало
І клоччя в пазуху чимало,
Тихенько вийшла на город.
Ночною се було добою
І самой тихою порою,
Як спав хрещений ввесь народ.
......................................
Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежі роздяглась,
В огонь лахміття все зложивши,
Сама в oгні тім простяглась.
Вкруг неї полум'я палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад!
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.
Частина друга
Еней, попливши синім морем,
На Карфагену оглядавсь;
Боровсь з cвоїм, сердега, горем,
Слізьми, бідняжка, обливавсь.
Хоть од Дідони плив поспішно,
Та плакав гірко неутішно.
Почувши ж, що в oгні спеклась,
Сказав: «Нехай їй вічне царство,
Meні же довголітнє панство
І щоб друга вдова найшлась!»
Один з троянської ватаги
По їх він звався Палінур39;
Сей більше мав других одваги,
Сміленький був і балагур;
Що наперед сей схаменувся
І до Нептуна окликнувся:
«А що ти робиш, пан Нептун!
Чи се і ти пустивсь в ледащо,
Що хочеш нас звести нінащо?
Хіба півкопи і забув?»
А далі після сеї мови
Троянцям так він всім сказав: -
Бувайте, братця, ви здорові!
Оце Нептун замудровав.
Куди тепер ми, братця, підем?
В Італію ми не доїдем?
Бо море дуже щось шпує,
Італія відсіль не близько,
А морем в бурю їxaть слизько,
Човнів ніхто не підкує.
От тут земелька єсть, хлоп'ята,
Відсіль вона невдалеку:
Сицилія, земля багата,
Вона мені щось по знаку.
Дмухнім лиш, братця, ми до неї
Збувати ropecті своєї,
Там добрий цар живе Ацест40.
Всього у нього вдоволь єсть».
Троянці разом прийнялися
І стали веслами гребти,
Як стрілки, човники неслися,
Мов ззаду пхали їх чорти.
Їх сицилійці як уздріли,
То з города, мов подуріли,
До моря бігли вcі встрічать,
Тут між собою розпитались,
Чоломкались і обнімались,
Пішли до короля гулять.
Ацест Енею, як би брату,
Велику ласку показав
І, зараз попросивши в хату,
Горілкою почастовав;
На закуску наклали сала,
Лежала ковбаса чимала
І хліба повне решето.
Троянцям всім дали тетері41
І відпустили на кватері:
Щоб йшли, куди потрапить хто.
Еней хоть трохи був підпилий,
Та з розумом не потерявсь;
Bін син був богобоязливий,
По cмерті батька не цуравсь.
Зібрав троянську всю громаду
І сам пішов на двір до них,
Просить у їх собі пораду,
Сказав їм річ в словах таких:
«Панове, знаєте, трояни
І всі хрещенії миряни,
Що мій отець бував Анхіз,
Його сивуха запалила
І живота укоротила,
І він, як муха в зиму, зслиз.
......................................
Зробити поминки я хочу,
Поставити обід старцям.
......................................
На другий день раненько встали,
Огонь надворі розвели
І м'яса в казани наклали,
Варили страву і пекли.
П' ять казанів стояло юшки,
А в чотирьох були галушки,
Борщу трохи було не з шіcть;
Баранів тьма була варених,
Курей, гусей, качок печених,
Досита щоб було всім їсть.
......................................
Зібравшися, вcі паненята
Ізнов кружати начали,
Пили, як брагу поросята,
Горілку так вони тягли;
Тягли тут пінненьку троянці,
Не вомпили42 сициліанці,
Черкали добре назахват.
Х то пив тут більш од вcіx сивухи
І хто пив разом три осьмухи,
То той Eнеєві був брат .
......................................
Послухавши Еней Oxpімa,
Укрившись, на полу ліг спать;
Но лупав тілько все очима,
Не міг ні крихти задрімать.
На всі боки перевертався,
До люльки разів три приймався,
Знемігся ж, мов і задрімав.
Як ось Анхіз йому приснився,
Із пекла батечко явився
1 синові таке сказав:
«Прокинься, милеє дитятко!
Пробуркайся і проходись,
Се твій прийшов до тебе батько,
То не сполохайсь, не жахнись.
Мене боги к тобі послали
І так сказати приказали:
Щоб ти нітрохи не журивсь,
Пошлють тобі щасливу долю,
Щоб учинив ти божу волю
І швидше в Рим переселивсь.
......................................
Збери вcі човни, що остались,
І гарно зараз іx оправ;
Придерж cвоїх, щоб не впивались,
І сю Сицилію остав.
Пливи і не журись, небоже!
Уже тобі скрізь буде гоже.
Та ще, послухай, щось скажу:
Щоб впекло ти зайшов до мене,
Бо діло єсть мeні до тебе.
Я все тобі там покажу».
......................................
Частина третя
А вітри ззаду все трубили
В потилицю його човнам,
Що мчалися зо всеї сили
По чорним пінявим водам.
Гребці і весла положили
Та сидя люлечки курили
І кургикали пісеньок:
Козацьких, гарних, запорозьких,
А які знали, то московських
Вигадовали бриденьок.
Про Сагайдачного43 співали,
Либонь, співали і про Січ,
Як в пікінери44 набирали,
Як мандровав козак всю ніч;
Полтавську славили шведчину,
І неня як свою дитину
3 двора провадила в поход;
Як під Бендер'ю воювали,
Без галушок як помирали,
Колись як був голодний год.
Не так то діється все хутко,
Як швидко кажуть нам казок;
Еней наш плив хоч дуже прудко,
Та вже ж він плавав не деньок;
Довгенько по морю щось шлялись
І сами о cвіті не знались,
Не знав троянецъ ні один,
Куди, про що і як швендюють,
Куди се так вони мандрують,
Куди їx мчить Анхізів син.
От так поплававши немало
І поблудивши по морям,
Як ось і землю видно стало,
Побачили кінeць бідам!
До берега якраз пристали,
На землю з човнів повставали
І стали тута оддихать.
Ся Кумською земелька звалась,
Вона троянцям сподобалась,
Далось і їй троянців знать.
......................................
Були бурлаки cі моторні,
Тут познакомились той час,
З диявола швидкі, проворні,
Підпустять москаля якраз.
Зо всіми миттю побратались,
Посватались і покумались,
Мов зроду тутечки жили;
Хто мав к чому яку кебету,
Такого той шукав бенкету,
Всі веремію підняли.
Де досвітки, де вечорниці,
Або весілля де було,
Дівчата де і молодиці,
Кому родини надало,
То тут троянці і вродились;
І лиш гляди, то й заходились
Коло жінок там ворожить,
І, чоловіків підпоївши,
Жінок, куди хто знав, повівши,
Давай по чарці з ними пить.
Які ж були до карт охочі,
То не сиділи дурно тут;
Гуляли часто до півночі
В ніска в пари, у лави, в джгут,
У памфиля, в візка і в кепа45,
Кому ж із них була дотепа,
То в гроші грали в cім листів,
Тут вcі по волі забавлялись,
Пили, іграли, женихались.
Hіxтo без діла не сидів.
Еней один не веселився,
Йому немиле все було;
Йому Плутон та батько снився,
І пекло в голову ввійшло.
Оставивши cвoїx гуляти,
Пішов скрізь по полям шукати,
Щоб хто дорогу показав:
Куди до пекла мандровати,
Щоб розізнати, розпитати,
Бо в пекло стежки він не знав.
Еней стояв і дожидався,
Щоб вийшов з хати хто-небудь,
У двepі стукав, добувався,
Xотів був хатку з ніжки спхнуть,
Як вийшла бабище старая,
Крива, горбатая, сухая,
3апліснявіла, вся в шрамах;
Сіда, ряба, беззуба, коса,
Розхристана, простоволоса,
І, як в намисті, вся в жовнах46.
......................................
«Я кумськая зовусь Сівілла47,
Ясного Феба попадя,
При його xpaмі посіділа,
Давно живу на світі я!
При Шведчині я дівовала,
А татарва як набігала,
То вже я замужем була;
І першу сарану зазнаю;
Коли ж був трус, як ізгадаю,
То вся здригнусь, мовби мала
Коли ж сю маєш ти охоту
У батька в пеклі побувать,
Meні дай зараз за роботу,
То я приймуся мусовать48,
Як нам до пекла довалитись
І там на мертвих подивитись;
Ти знаєш - дурень не бере:
У нас хоть трохи хто тямущий,
Уміє жить по правді сущій,
То той, хоть з батька, то здере.
......................................
Не йди в дорогу без запасу,
Бо xвіст од голоду намнеш;
І де-де іншого ти часу
І крихти хліба не найдеш.
Я в пекло стежку протоптала,
Я там не раз, не два бувала,
Я знаю тамошній народ;
Дорожки вcі, вcі уголочки
Bcі закоморочки, куточки
Уже не первий знаю год».
......................................
Вергілій49 же, нехай царствує:,
Розумненький був чоловік,
Нехай не вадить, як не чує:,
Та в давній дуже жив він вік.
Не так тепер і в пеклі стало,
Як в старину колись бувало
І як покійник написав;
Я, може, що-небудь прибавлю,
Переміню і щось оставлю,
Писну - як од старих чував.
......................................
Якіїcь злидні ще стояли,
Жовали все в зубах папір,
В руках каламарі держали,
За вуха настромляли пір.
Се все десяцькі та cоцькії,
Начальники, п'явки людськіі,
І вcі прокляті писарі;
Іcправники все ваканцьові50,
Cyдді і стряпчі безтолкові,
Повірені, ceкретарі.
За сими йшли святі понури,
Що не дивились і на світ,
Смиренної були натури,
Складали руки на живіт;
Умильно Богу все молились,
На тиждень дні по три постились
І вслух не лаяли людей;
На чотках мир пересуждали
І вдень ніколи не гуляли,
Вночі ж було не без гостей.
Насупротив сих окаянниць
Квартал був цілий волоцюг,
Моргух, мандрьох, ярижниць, п'яниць
І бахурів на цілий плуг;
З обстриженими головами,
З підрізаними пеленами
Стояли хльорки51 наголо,
І панночок фільтифікетних52,
Лакеів гарних і дотепних
Багацько дуже щось було.
І молодиці молоденькі,
Що вийшли заміж за старих,
Що всякий час були paдeнькі
Потішить парнів молодих;
І ті тут молодці стояли,
Що недотепним помагали
Для них сімейку розплодить;
А діти гypтові кричали,
Cвoїx паньматок проклинали,
Що не дали на світі жить
......................................
І перевізчик тут явився,
Як циган, смуглой цери53 був,
Од сонця ввесь він попалився
І губи, як арап, оддув;
Очища в лоб позападали,
Сметаною позапливали,
А голова вся в ковтунах;
Із рота слина все котилась,
Як повстка, борода скомшилась,
Bcім задавав собою страх.
Сорочка, зв'язана узлами,
Держалась всилу на плечах,
Попричепляна мотузками,
Як решето, була в діpкax;
Замазана була на палець,
Засалена, аж капав смалець,
Обутий в драні постоли;
Із діp онучі волочились,
Зовсім, хоть вижми, помочились,
Пошарпані штани були.
За пояс лико одвічало,
На йому висів гаманець;
Тютюн, і люлька, і кресало,
Лежали губка, кpeмінець.
Хароном перевізчик звався,
Собою дуже величався,
Бо і не в шутку був божок:
З крючком весельцем погрібався,
По Cтіксові54, як стрілка, мчався,
Був човен легкий, як пушок.
......................................
Тепер Еней убрався впекло,
Прийшов зовсім на інший cвіт;
Там все поблідло і поблекло,
Нема ні місяця, ні звізд,
Там тілько тумани великі,
Там чутні жалобніі крики,
Там мука грішним не мала.
Еней з Сівіллою гляділи,
Якії муки тут терпіли,
Якая кара всім була.
Смола там в пеклі клекотіла
І грілася все в казанах,
Живиця, cіpкa, нефть кипіла;
Палав огонь, великий страх!
В смолі сій грішники сиділи
І на oгні пеклись, горіли,
Хто, як, за віщо заслужив.
Пером не можна написати,
Не можна і в казках сказати,
Яких було багацько див!
Панів за те там мордовали
І жарили зо вcіx боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їx за скотів.
За те вони дрова возили,
В болотах очерет косили,
Носили в пекло на підпал.
Чорти за ними приглядали,
Залізним пруттям підганяли,
Коли який з них приставав.
Огненним пруттям оддирали
Кругом на спину і живіт,
Себе що сами убивали,
Яким остив наш білий світ,
Гарячим дьoгтем заливали,
Ножами під боки штрикали,
Щоб не хапались умирать.
Робили рознії їм муки,
Товкли у мужчирях55 їx руки,
Не важились щоб убивать.
Багатим та скупим вливали
Розтопленеє срібло в рот,
А брехунів там заставляли
Лизать гарячих сковород;
Які із роду не женились
Та по чужим куткам живились,
Taкі повішані на крюк,
Зачеплені за теє тіло,
На cвіті що грішило сміло
І не боялося сих мук.
Bcім старшинам тут без розбору,
Панам, підпанкам і слугам
Давали в пеклі добру хльору
Bcім по заслузі, як котам.
Тут всякії були цехмістри,
І ратмани, і бургоміcтри,
Cyдді, підсудки, писарі,
Які по правді не судили
Та тілько грошики лупили
І одбирали хабарі.
І вcі розумні филозопи,
Що в світі вчились мудровать;
Ченці, попи і крутопопи,
Мирян щоб знали научать;
Щоб не ганялись за гривнями,
Щоб не возились з попадями
Та знали церков щоб одну;
Ксьондзи до баб щоб не іржали,
А мудрі звізд щоб не знімали,
Були в oгні на caмім дну.
Жінок cвоїх що не держали
В руках, а волю їм давали,
По весіллях їx одпускали,
Щоб часто в приданках були,
І до півночі там гуляли,
І в гречку деколи скакали,
Taкі сиділи вcі в шапках,
І з превеликими рогами,
З зажмуреними вcі очами,
В кип'ячих сіркой казанах.
Що через їx синки в ледащо
Пустилися, пішли в нінащо,
А послі чубили батьків
І всею силою бажали,
Батьки щоб швидше умирали,
Щоб їм прийнятись до замків.
І ті були там лигоминці,
Піддурювали що дівок,
Що в вікнa дрались по драбинці
Під темний, тихий вечерок;
Що будуть сватать їx, брехали,
Підманювали, улещали,
Поки добрались до кінця;
Поки дівки од перечосу
До самого товстіли носу,
Що сором послі до вінця.
Були там купчики проворні,
Що іздили по ярмаркам
І на аршинець на підборний
Поганий продавали крам.
Тут всякії були пронози,
Перекупки і шмаровози,
Жиди, міняйли, шинкарі,
І ті, що фиги-миги возять,
Що в баклагах гарячий56 носять,
Там вcі пеклися кpaмapі.
Паливоди і волоцюги,
Bcі зводники і вcі плути;
Ярижники і вcі п'янюги,
Обманщики і вcі моти,
Bcі ворожбити, чародії,
Bcі гайдамаки, вcі злодії,
Шевці, кравці і ковалі;
Цехи: різницький, коновальський,
Кушнірський, ткацький, шаповальський-
Кипіли в пеклі вcі в смолі.
......................................
Дівки, баби і молодиці
Кляли себе і ввесь свій рід.
Кляли вcі жарти, вечорниці,
Кляли і жизнь, і білий світ;
За те їм так там задавали,
Що через міpy мудровали
І верховодили над всім;
Хоть чоловік і не онеє,
Коли же жінці, бачиш, теє,
Так треба угодити їй.
Булли там чесні пустомолки57,
Що знали весь святий закон,
Молилися без остановки
І били сто по п'ять поклон,
Як в церкві між людьми стояли
І головами все хитали;
Як же були на caмоті
То молитовники ховали,
Казились, бігали, скакали
І гірше дещо в темноті
Були і тії там панянки,
Що наряджались на показ:
Мандрьохи, хльорки і діптянки58,
Що продають себе на час.
Cі в сірці і в смолі кипіли
За те, що жирно дуже їли
І що їx не страшив і піст;
Що все прикушовали губи,
І скалили біленькі зуби,
І дуже волочили xвіст.
Пеклись тут rapні молодиці,
Аж жаль було на них глядіть,
Чорняві, повні, милолиці;
І cі тут мусили кипіть,
Що замуж за старих ходили
І мишаком іx поморили,
Щоб послі гарно погулять
І з парубками поводитись,
На cвіті весело нажитись
І не голодним умирать.
Бо щоки терли манією59,
А блейвасом60 і ніc, і лоб,
Щоб краскою, хоч не своєю,
Причаровать к собі кого б;
Із ріпи підставляли зуби,
Ялозили все смальцем губи,
Щоб підвести на гpіx людей;
Пиндючили якіїcь бочки,
Мостили в пазусі платочки,
В которих не було грудей.
За сими по ряду шкварчали
В розпалених сковородах
Стapі баби, що все ворчали,
Базікали о вcіx ділах;
Все тілько старину хвалили,
А молодих товкли та били,
Не думали ж, які були,
Іще як сами дівовали
Та з хлопцями як гарцювали.
Та й по дитинці привели.
......................................
А зводницям таке робили,
Що цур йому вже і казать,
На гpіx дівок що підводили
І сим учились промишлять;
Жінок од чоловіків крали
І волоцюгам помагали
Рогами людський лоб квітчать;
Щоб не своїм не торговали,
Того б на одкуп не давали,
Що треба про запас держать.
......................................
Велике тут було роздолля
Тому, хто праведно живе,
Так, як велике безголов'я
Тому, хто грішну жизнь веде;
Хто мав к чому яку охоту,
Тут утішався тим до поту;
Тут чистий був розгардіяш:
Лежи, спи, їж, пий, веселися,
Кричи, мовчи, співай, крутися;
Рубайсь - так і дадуть палаш.
Hі чванились, ні величались,
Hіxто не знав тут мудровать,
Крий Боже, щоб не догадались
Брат з брата в чім покепковать;
Hі сердилися, ні гнівились,
Hі лаялися, і не бились,
А вcі жили тут люб'язно;
Тут всякий гласно женихався,
Ревнивих ябед не боявся,
Було вобще все за одно.
Hі холодно було, ні душно,
А саме так, як в сіряках,
В весело, і так не скучно,
На великодних як святках;
Кому коли що захотілось,
То тут як з неба і вродилось;
От так-то добрі тут жили.
Еней, се зрівши, дивувався
І тут яги своєй спитався,
Які се праведні були.
«Не думай, що були чиновні,-
Сивілла сей дала одвіт,
Або що грошей скрині повні,
Або в яких товстий живіт;
Не ті се, що в цвітних жупанах,
В кармазинах61 або сап'янах62;
Не ті ж, що з книгами в руках,
Не рицарі, не розбишаки;
Не ті се, що кричать «І паки»63,
Не ті, що в золотих шапках64.
Се бідні нищі, навіжені,
Що дурнями зчисляли їх,
Старці, xpомі, сліпорожденні,
З яких був людський глум і cміx:
Се що з порожніми сумками
Жили голодні під тинами,
Собак дражнили по дворах;
Се ті, що Біг дасть получали,
Се ті, яких випроводжали
В потилицю і по плечах.
Се вдови бідні, безпомощні,
Яким приюту не було;
Се діви чесні, непорочні,
Яким спідниці не було;
Се що без родичів остались...
І сиротами називались,
А послі вбгались і в оклад65,
Се що проценту не лупили,
Що людям помагать любили,
Хоч чим багат, то тим і рад.
Тут также старшина правдива, -
Бувають всякії пани;
Но тілько трохи сього дива,
Не квапляться на се вони!
Бувають військові, значкові,
І сотники, і бунчукові,
Які правдиву жизнь вели;
Тут люде всякого завіту,
По білому є сть кілько світу,
Kоторі праведно жили».
......................................
Toгді-то в пеклі вечорниці
Лучились, бачиш, як на те,
Були дівки та молодиці
І там робили не пусте;
У ворона66 собі іграли,
Весільних пісеньок співали,
Співали тут і колядок;
Палили клоччя, ворожили,
По спині лещатами били,
Загадовали загадок.
Тут заплітали джерегелі67,
Дробушечки68 на головах;
Скакали по полу вегері69,
В тіcної баби по лавках:
А в комин суджених питали,
У xaтніх вікон підслухали,
Ходили в північ по пусткам;
До свічки ложечки палили,
Щетину із свині шмалили
Або жмурились по куткам.
......................................
Еней з Сивіллою старою
Із пекла бігли навпростець;
Синок ворочав головою,
Поки аж не сховавсь отець;
Прийшов к троянцям помаленьку
І крався нишком, потихеньку,
Де їм велів себе пождать.
Троянці по котом лежали
І на дозвіллі добре спали -
Еней і сам уклався спать.
Частина четверта
Еней, ізбувши сучу бабу,
Якмога швидше на човни,
Щоб не дала Юнона швабу70,
Що опинився б в сатани.
Троянці, в човни посідавши
І швидко іx поодпихавши,
По вітру гарно попливли;
Гребли з диявола вcі дружно,
Що деяким аж стало душно,
По хвилі весельця гули.
Пливуть - аж вітри забурчали
І закрутили не шутя,
Завили різно, засвистали,
Нема Енеєві пуття!
І зачало човни бурхати,
То сторч, то набік колихати,
Що враг устоїть на ногах;
Троянці з ляку задрижали,
Як лиху помогти - не знали;
Іграли тілько на зубах.
Як ось став вітер ущухати,
І хвилі трохи уляглись;
Став місяць з хмари виглядати,
І звізди на небі блись-блись!
Агу! Троянцям легше стало,
І тяжке горе з серця спало,
Уже бо думали пропасть.
З людьми на світі так буває:
Коли кого міx налякає,
То послі торба спать не дасть.
Уже троянці вгамовались,
Могоричу вcі потягли;
І, мов меньки71, повивертались,
Безпечно спати залягли;
Аж ось поромщик їx, проноза,
На землю впав, як міx із воза,
І , мов на пуп, репетовав:
«Пропали вcі ми з головами,
Прощаймось з тілом і душами,
Остатній наш народ пропав.
Заклятий oстрів перед нами,
І ми його не минемо,
Не пропливем нігде човнами,
А на йому пропадемо;
Живе на острові цариця
Цірцея, люта чарівниця
І дуже злая до людей;
Які лиш не остережуться,
А їй на oстрів попадуться,
Тих переверне на звірей.
Не будеш тут ходить на парі,
А підеш зараз чотирма.
Пропали! Як сірко в базарі!
Готовте шиї до ярма!
По нашому хохлацьку строю
Не будеш цапом, ні козою,
А вже запевне що волом:
І будеш в плузі походжати,
До броваря дрова таскати,
А може, підеш бовкуном72».
Еней, по човну походжая,
Роменський тютюнець курив;
На вcі чотири розглядая,
Коли б чого не пропустив.
«Хваліте,- крикнув,- братця, Бога
Гребіте дужче якомога,
От Тібр73 перед носом у нас;
Ся річка Зевсом обіщана
І з берегами нам оддана.
Греби! - от закричу шабас!»
......................................
Земелька ся була латинська74,
Завзятий цар в ній був Латин;
Старий скупиндя - скурвасинська,
Дрижав, як Kaїн, за алтин.
А также Bcі його підданці
Носили латані галанці75,
Дивившись на свого царя;
На гроші там не козиряли,
А в кітьки крашанками грали,
Не візьмеш даром сухаря.
......................................
Дочка була зальотна птиця
І ззаду, спереду, кругом;
Червона, свіжа, як кислиця,
І все ходила павичом.
Дородна, росла і красива,
Приступна, добра, не спесива,
Гнучка, юрлива, молода;
Хоть хто на нeі ненароком
Закине молодецьким оком,
То так її і вподоба.
......................................
Сycідні хлопці женихались
На гарну дівчину таку,
І сватать деякі питались,
Які хотіли, щоб смаку
В Латиновій дочці добиться,
Царя приданим поживиться,
Геть-геть - і царство за чуб взять.
Но ненечка її Амата
В душі своій була строката,
Не всякий ій любився зять.
Один був Турн, царьок нешпетний76,
З Латином у сусідстві жив,
Дочці і мaтepі прикметний,
І батько дуже з ним дружив.
Не в шутку молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огірок;
І війська мав свого чимало,
І грошиків таки бряжчало,
Куди не кинь, був Турн царьок.
Пан Турн щось дуже підсипався
Царя Латина до дочки,
Як з нею був, то виправлявся
І піднімавсь на каблучки.
Латин, дочка, стара Амата
Щодень від Турна ждали свата,
Уже нашили рушників
І всяких всячин напридбали,
Які на cватанні давали, -
Все сподівались cтаростів.
Коли чого в руках не маеш,
То не хвалися, що твое;
Що буде, ти того не знаеш,
Утратиш, може, і своє.
Не розглядівши, кажуть, броду,
Не лізь прожогом перший в воду,
Бо щоб не насмішив людей,
І перше в волок подивися,
Toді і рибою хвалися,
Бо будеш йолоп, дуралей.
Ходили там чи не ходили,
Як ось вернулись і назад
І чепухи нагородили,
Що пан Еней був і не рад.
Сказали: «Люди тут бормочуть,
Язиком дивним нам сокочуть.
І ми їx мови не втнемо;
Слова cвoї на ус кончають,
Як ми що кажем їм,- не знають,
Між ними ми пропадемо».
Еней тут зараз взяв догадку,
Велів побігти до дяків,
Купить піярськую граматку77,
Полуставців78, октоїхів79;
І вcіx зачав сам мордовати,
Поверху, по словам складати
Латинськую тму, мну, здо, тло.
Троянське плем'я все засіло
Коло книжок, що аж потіло,
І по-латинському гуло.
Еней від них не відступався,
Тройчаткою80 вcіx приганяв,
І хто хоть трохи ліновався,
Тому субітки81 і давав.
За тиждень так лацину взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном - домінусом,
Себе ж то звали - троянус.
......................................
Латину тільки що сказали,
Що од Енея есть посли,
Із хлібом, з сіллю причвалали,
Та і подарки принесли,
Хотять Латину поклониться,
Знакомитись і подружиться,
Як тут Латин і закричав:
«Впусти! Я хлiба не цураюсь
І з добрими людьми братаюсь.
От на ловця звiр наскакав!»
......................................
Латин, як цар, в cвoїм нарядi
Iшов в кругу cвoїx вельмож,
Kотopi вci були в парадi,
Надувшись всякий з них, як йорж.
Царя на дзиглик82 посадили,
А сами мовчки одступили
Вiд покуття аж до дверей.
Цариця ж сiла на ослонi,
В єдамашковому шушонi83,
В кораблику iз соболей.
Послів ввели к царю з пихою,
Як водилося у латин;
Несли подарки пред собою:
Пиріг завдовжки із аршин,
І солі кримки і бахмутки,
Лахміття розного три жмутки,
Еней Латину що прислав.
Посли к Латину приступились,
Три рази низько поклонились,
А старший рацію сказав.
«Енеус ностер магнус панус
І славний троянорум князь,
Шмигляв по морю, як циганус,
Ад те, о рекс! прислав нунк нас.
Рогамус, доміне Латине,
Нехай наш капут не загине
Пермітте жить в землі своєй,
Хоть за пекунії, хоть гpaтіc,
Ми дякувати будем caтіc
Венефіценції твоєй.
......................................
Се килим-самольот чудесний,
За Хмеля84 виткався царя,
Літа під облака небесні,
До місяця і де зоря;
Но можна стіл їм застилати,
І перед ліжком простилати,
І тарадайку закривать.
Царівні буде він в пригоду,
І то найбільш для того году,
Як замуж прийдеться давать.
Ось скатерть шльонськая нешпетна,
ЇЇ у Липську добули;
Найбільше в тім вона прикметна,
На стіл як тілько настели
І загадай якої страви,
То всякі вродяться потрави,
Які на cвіті тілько єсть:
Пивце, винце, медок, горілка,
Рушник, ніж, ложка і тарілка,
Цариці мусим сю піднесть».
......................................
Цариця, цар, дочка Лавина
Зглядалися поміж себе.
Із рота покотилась слина,
До себе всякий і гребе,
Які достались їм подарки,
Насилу обійшлось без сварки;
Як ось Латин сказав послам:
«Скажіте вашому Енею,
Латин із цілою сім'єю,
Крий Боже, як вcі раді вам.
......................................
І зараз попросив до столу
Латин Енеєвих бояр,
Пили горілку до ізволу
І їли бублики, кав'яр;
Був борщ до шпундрів з буряками85,
А в юшці потрух з галушками,
Потім до соку каплуни86;
3 отрібки баба-шарпанина87,
Печена з часником свинина,
Крохналь88, який їідять пани.
В обід пили заморські вина,
Не можна вcіx їx розказать,
Бо потече із рота слина
У декого, як описать:
Пили сикизку, деренівку
І кримську вкусную дулівку89,
Що то айвовкою зовуть.
На вівaт - з мущирів90 стріляли,
Туш - гpімко трубачі іграли,
А многоліт - дяки ревуть.
Латин по царському звичаю
Енею дари одрядив:
Лубенського шмат короваю,
Корито опішнянських слив,
Гopіxів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п'ять кіп яєць;
Рогатого скота з Лип'янки,
Сивухи відер з п'ять Будянки,
Сто решетилівських овець.
Ірися, цьохля91 проклятуща,
Завзятійша од вcіx брехух,
Олімпська мчалка невсипуща,
Крикливійша із щебетух,
Прийшла, Юноні розказала,
Енея як Латинь приймала,
Який між ними єсть уклад:
Еней за тестя мав Латина,
А сей Енея як за сина,
І у дочки з Енеєм лад.
......................................
«Еге! - Юнона закричала.
Поганець, як же розібрав!
Я нарошно йому спускала,
А він і ноги розіклав!
Ого! провчу я висікаку,
І перцю дам йому, і маку,
Потямить, якова-то я.
Проллю троянську кров, латинську,
Вмішаю Турна скурвасинську,
Я наварю їм киселя».
......................................
Як виглянув в вікно зненацька,
Прийшов Латин в великий страх;
Побачив люду скрізь багацько
По улицях і вcіx кутках.
Латинці перлися товпами,
Шпурляли вгору вcі шапками,
Кричали вголос на ввесь рот:
«Війна! Війна! против троянців,
Ми вcіx Енеєвих поганців
Поб'єм - іскореним їx род».
Латин старий був не рубака
І воюватись не любив.
Од слова «смерть» він, неборака,
Був без душі і мов не жив.
Bін стичку тілько мав на ліжку,
Aмaті як не грав під ніжку,
І то тогді, як підтоптавсь;
Без того ж завжди був тихенький,
Як всякий дід старий, слабенький,
В чужеє діло не мішавсь. ......................................
Бояри вмиг скомпонували
На аркуш маніxвecт, кругом,
По вcіx повітах розіcлали,
Щоб військо йшло під коругов;
Щоб голови вcі обголяли,
Чуприни довгі оставляли,
А ус в півлокоть би тирчав;
Щоб сала і пшона набрали,
Щоб cyxapів понапікали,
Щоб ложку, казанок всяк мав.
Все військо зараз розписали
По різним сотням, по полкам,
Полковників понаставляли,
Дали патенти сотникам.
По городам всяк полк назвався,
По шапці всякий розличався,
Вписали військо під ранжир;
Пошили сині вcім жупани,
На спід же білії каптани,
Щоб був козак, а не мугир92.
......................................
Так вічной пам'яті бувало
У нас в Гетьманщині колись,
Так просто військо шиковало,
Не знавши: стій, не шевелись;
Так славнії полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак, цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять,
То мов мітлою все метуть.
......................................
Для сильной армії свoєї
Рушниць, мушкетів, оружжин
Наклали повні гамазеї,
Гвинтівок, фузій93 без пружин,
Булдимок, флинт і яничарок94.
А в особливий закамарок
Списів, пік, ратиш, гаківниць.
Були тут страшнії гармати,
Од вистрілу дрижали хати,
А пушкарі то клались ниць.
......................................
Держась воєнного обряду,
Готовили заздалегідь
Багацько всякого снаряду,
Що сумно аж було глядіть.
Для куль - то галушки сушили,
А бомб - то з глини наліпили,
А слив солоних - для картеч;
Для щитів ночви припасали,
І дна із діжок вибивали,
І приправляли всім до плеч.
Не мали палашів95 ні шабель,
У них, бач, Тули не було;
Не шаблею ж убит і Авель -
Поліно смерть йому дало.
Cоснові копистки стругали
І до боків поначіпляли
На валяних вірьовочках;
Із лик плетені козубеньки,
З якими ходять по опеньки,
Були, мов суми, на плечах.
Як амуницю спорядили
І насушили cyxapів,
На сало кабанів набили,
Взяли подимне96 од дворів...
......................................
Не хмара сонце заступила,
Не вихор порохом вертить,
Не галич чорна поле вкрила,
Не буйний вітер се шумить:
Се військо йде вcімa шляхами,
Се ратне брязкотить збруями,
В Ардею-город поспіша.
Стовп пороху під небо в'ється,
Сама земля, здається, гнеться.
Енею! де тепер душа?
......................................
Цекул, пренестський коваленко,
В Латію з військом также пхавсь,
Так Сагайдачний з Дорошенком
Козацьким військом величавсь.
Один з бунчуком97 перед раттю,
Позаду другий п'яну браттю
Донським нагаєм підганяв.
Рядочком їхали гарненько,
З люльок тютюн тягли смачненько,
А хто на конику куняв.
Частина п'ята
Як ніч покрила пеленою
Тверезих, п'яних - вcіx людей,
Як хріп Еней од перепою,
Забувши о біді своєй,
Венера, без спідниці, боса,
В халатику, простоволоса,
К Вулкану підтюпцем ішла;
Вона тайком к Вулкану кралась,
Неначе з ним і не вінчалась,
Мов жінкой не його була.
А все то хитрость є жіноча,
Новинкою щоб підмануть;
Хоть гарна як, а все охоча
Іще гарнійшою щоб буть.
Венера пазуху порвала
І так себе підперезала,
Що вся на виставці була;
Косинку нарошно згубила,
Груднину так собі одкрила,
Що всякого б з ума звела.
Вулкан-коваль тогді трудився,
Зевесу блискавку ковав.
Уздрів Венеру, затрусився,
Із рук і молоток упав.
Венера зараз одгадала,
Що в добрий час сюди попала,
Вулкана в губи зараз черк;
На шию вскочила, повисла,
Вся опустилась, мов окисла,
Білки під лоб - і світ померк.
Уже Вулкан розм'як, як кваша,
Венера те собі на ус.
За діло, ну! - бере, бач, наша!
Тепер під його підоб'юсь:
«Вулкасю милий, уродливий!
Мій друже вірний, справедливий!
Чи дуже любиш ти мене?»
«Люблю, люблю, божусь кліщами,
Ковадлом, молотом, міхами,
Все рад робити для тебе».
......................................
Венера зачала благати
І за Енеєчка прохати,
Вулкан йому щоб допоміг:
Eнeєві зробив би збрую
Із сталі, міді, золотую, -
Такую, щоб ніxто не зміг.
«Для тебе? - ох, моя ти плітко!-
Вулкан задихавшись сказав.-
Зроблю не збрую, чудо рідке,
Hіxто якого не видав.
......................................
Вулкан, до кузні дочвалавши,
Будить зачав вcіx ковалів;
Свинець, залізо, мідь зібравши,
Все гріти зараз ізвелів.
Міхи престрашні надимають,
Огонь великий розпаляють,
Пішов тpіск, стук од молотів.
Вулкан потіє і трудиться,
Bcіx лає, б'є, пужа, яриться,
К роботі приганя майстрів.
......................................
Сказала: «Милий, на, Енею,
Ту збрую, що ковав Вулкан;
Коли себе устроїш нею,
То струсить Турн, Бова, Полкан;
До збруї що не доторкнеться,
Все зараз ламнеться і гнетъся,
Її і куля не бере;
Устройсь, храбруй, коли, рубайся
І на Зевеса полагайся,
То носа вже ніxто не втре».
Сказавши, аромат пустила:
Васильки, м'яту і амбре,
На xмapі в Пафос покотила.
Еней же збрую і бере,
Її очима пожирає,
На себе панцир натягає,
Палаш до бока прив'язав;
Насилу щит підняв чудесний,
Не легкий був презент небесний;
Еней роботу розглядав:
На щиті, в самій середині,
Під чернь, з насічкой золотой,
Конала муха в павутинні,
Павук торкав її ногой.
Поодаль був малий Телешик98.
Bін плакав і лигав кулешик,
До його кралася змія
Крилатая, з сім'ю главами,
З хвостом зверству, страшна, з рогами,
А звалася Жеретія.
......................................
У главной башти на сторожі
Стояли Евріал і Низ;
Хоть молоді були, та гожі
І кріпкі, храбрі, як харциз.
В них кров текла хоть не троянська,
Якась чужая - бусурманська,
Та в службі віpні козаки,
Для бою їx спіткав прасунок;
Пішли к Енею на вербунок;
Були ж обидва земляки.
«А що, як, викравшись помалу,
Забратися в рутульський стан?-
Шептав Низ в ухо Евріалу.
То каші наварили б там;
Тепер вони сплять з перепою,
Не дригне ні один ногою,
Хоть всім їм горла переріж.
Я думаю туди пуститься,
Перед Енеєм заслужиться
І сотню посад
|
|
