Григорiй Сковорода "Розмова п'яти подорожніх"

Притча

Люди в житті своїм працюють, метушаться, щось від когось утаюють, а нащо - багато хто й сам не тямить. Коли помислити, то з усіх людських діл, скільки їх там тисяч не є, буде один кінець - ра дість серця. Чи не для сього ви бираємо ми за нашим смаком товаришів, аби мати задоволення від спілкування з ними; дістаємо високі чини, аби пиха наша від догідливості інших розпалювалася; вигадуємо всілякі страви, напої, закуски для всолодження смаку; вишукуємо різні музики, створюємо безліч концертів, мінуетів, танців і контpaтaнців для звеселяння слуху; споруджуємо гарні будинки, насаджуємо сади, тчемо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками і приємними для ока квітками й обвішуємося ними, щоб було приємно оку і ніжно тілу; складаємо запашні спирти, порошки, помади, парфуми і ними задовольняємо свій нюх.

Одне слово, всіма способами, які лише вигадати можемо, намагаємося звеселяти дух наш [...]

Любі друзі, високі посади, веселе місто, всілякі грища та розваги і всі ваші витівки безсилі потішити дух. Ми народилися для справжнього щастя і мандруємо до нього, а життя наше - шлях, що тече, як річка [...] Не можемо знайти щастя. Тому що не знаємо, в чому воно полягає. Початок справі - знаття, звідки йде бажання, від бажання - пошук, потім отримуємо результат, ось і задоволеність, тобто те, що отримуємо і що для людини благо. Сенс премудрості в тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя [...]

Чи не легше живитися самим зіллям суворим і мати злагоду й утіху на серці, ніж над розкішним столом сидіти гробом повапненим, повної жеровитої черви, що день і ніч безнастанно гризе душу? Чи не ліпше покрити тіло найзлиденнішою одежиною і з тим мати серце, в ризу спасіння й убрання веселощів одягнуте, ніж носити золототкані шати і тим часом терпіти геєнний вогонь у душі, що бісівською печаллю спопеляє серце? Яка утіха від cтaтків чи від гарної обстави, коли серце занурене в найтемніший морок невдоволення? [...]

Переклад Валерія Шевчука