Літопис Сомовидця (року 1663)

(Уривки)

Року 1663... Як вдарено в бубни на раду, Брюховецький, ведлуг постанови, пішо войсько припровадив к намету своєї сторони на тую раду. І Сомко не зозволився; і сам, і усі козаки, при ньому будучії, яко люди достатнії, на конях добрих, шатно і при оружжю, як до войни, [...] же єжели би ведлуг мислі оних рада становитися би міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом і гармат було немало. Але тоє нічого не помогло, понеже запорожці ласкою його царського величества упевнені (були).

І скоро тая рада стала, і боярин вийшов з намету і почав читати грамоту і указ його царського величества, не дано того скончити, ані слухаючи письма царського величества, зараз крик стався з обох сторон о гетьманство. Одні кричать:

- Брюховецького гетьманом!

А другії кричать:

- Сомка гетьманом!

І на столець обоїх сажають.

А далі і межи собою узялися битися, і бунчук Сомков зламали, заледво Сомко вирвався през намет царський і допав коня. І кінная старшина. А інших позабивано до кілька чоловіка.

І так сторона Сомкова мусила уступати до табору свойого, а сторона Брюховецького на столець всадила Брюховецького, зопхнувши князя, і гетьманом окрикнули, давши оному булаву і бунчук в руки.

[...] І так Брюховецький з тими знаками зойшов до свойого табору, где стояв над Остром у Куті Романовського.

А Сомко в'їxaв до свойого табору, юже не маючи бунчука aні булави, бо тв оє запорожці видрали оному [...]

Року 1677. Зима барзо великая була так снігами, як теж і морозами. І мало котрий день був без вітру. І тривала снігами і морозами великими близько до святого Георгія, же юже людєм на Сіверу не тілько сіна, але й соломи не хатат не стало […]

Того ж року місяця має семогонадцять дня, в четверок в обідньой годині, по службі Божой в повгодині может, занялася церков Рождества Христова, стоячая в ринку, близько комор крамних, в Стародубі. Од которого запалена церква, не відати яким способом, подобно, з неопатрності паламаровой, а особливо гнів Божий за беззаконія наша, - так великоє будування церквей Божиїх чотирьох, стоячих у самом городі, зо всею оздобою їх, которая на усю Україну славна була в мальованою образов, так теж великостію звонов, - зовсім погоріло, яко теж і в будинках дворов зо всіми немаль маєтностями. Так вигоріло усе місто, же жадная не тілько хата не зостала, але aні башта, наветь і самії вали погоріли, нічого не зоставивши, а і за містом, на кілько сот подим'я погоріло.

Так страшний пожар був за скаранням Бозьким. Бо в том місті всчалася ненависть. Першая – полковник против гетьмана, священики межи собою, осьм на двох немаль цалий рок турбувались; межи козаками і посполитими свари, позви; а знову зась корчми, шинки немаль в каждом дворі, а при шинках безецності і частії забойства, а за вшетечность жадної кapності не чинено […]

Переклад Романа Іванченка