Володимир Мономах "Поучення"

(Уривки)

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, нареченний у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір'ю своєю [з] Mономахів у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості Божій і отчою молитвою од усяких бід!

Сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх, - нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо єсть се початок всякому добру [...]

Взявши Псалтир, я в печалі розігнув його і се мені випало: «Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити Його!»

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею» [...]

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець - Бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його пролити найскоріш [...]

Тож, Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас [...] Якщо вам Бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [Господи], так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно - то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждав диявола, - і що за день людина согрішить, то сим ізбавлявться [од гріха] [...]

Усього ж паче - убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; не погубляйте ніякої душі християнської [...]

Паче всього - гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: «Смерті ми єсмо, нині - живі, а завтра у гробі» [...]

Старих шануй, як отця, а молодих - як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться [...]

Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь, не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, - чи простий, чи знатний, чи посол, - якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми cмертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.

А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе [...]

А коли добре щось умієте - того не забувайте, а чого не вмієте - то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов, - а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж - усьому [лихому] мати...

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі, - так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні [...]

Переклад Леоніда Махновця