Тарас Шевченко "Ще як були ми козаками"

    ПОЛЯКАМ

    Ще як були ми козаками,

    А унії не чуть було,

    Отам-то весело жилось!

    Братались з вольними ляхами,

    Пишались вольними степами,

    В садах кохалися, цвіли,

    Неначе лілії, дівчата.

    Пишалася синами мати,

    Синами вольними... Росли,

    Росли сини і веселили

    Старії скорбнії літа...

    Аж поки іменем Христа

    Прийшли ксьондзи і запалили

    Наш тихий рай. І розлили

    Широке море сльоз і крові,

    А сирот іменем Христовим

    Замордували, розп'яли...

    Поникли голови козачі,

    Неначе стоптана трава,

    Украйна плаче, стогне-плаче!

    За головою голова

    Додолу пада. Кат лютує,

    А ксьондз скаженим язиком

    Кричить: «Те Deum! Алілуя!..»

    Отак-то, ляше, друже, брате!

    Неситії ксьондзи, магнати

    Нас порізнили, розвели,

    А ми б і досі так жили.

    Подай же руку козакові

    І серце чистеє подай!

    І знову іменем Христовим

    Ми оновим наш тихий рай.