Велесова Книга - Дощечка 4Г

«А йдемо куди - знаємо: по землі на гори і в луку моря». І кожного дня звертаємо свій погляд на богів, яких звемо Перун, Дажбо, Хорс та іншими іменами. Співаємо славу богам і живемо їхньою милістю.

У Сурожі вороги наші, які «у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами, Маром-Марою [Мар-Мара, Мар-Морія - зла сила у Haві] і кінцем життя всім».

Хай з'явиться бог сильний і б'є пітьму мечем-блискавкою, щоб та здохла і «сяйво світить на нас і до нас і видно всім». Перша слава Сурію, який прогонить зло.

Зле тюркське плем'я дасуво [тюркські племена] напало на пращурів наших, і багато людей було забрано в полон та і померло немало. Тоді Ор-старотець сказав, щоб ми йшли від тієї землі, де хуни [тюркські племена] братів наших убивають і худобу крадуть: «А підемо до іншої землі якій течуть меди і молока і та земля є».

Вирушили всі і троє синів орієвих – Кий, Пащек і Горовато від яких виникли потім три славні племені. Сини були хоробрі – вожді дружинам. Отже сіли на коней і рушили, за ними їхали молодші дружини, йшла худоба, корови, бики й вівці, їхали діти, діди, матері, жінки. І так просувалися до півдня, мечами разячи ворогів. Дійшла до гори великої, до долини трав'янистої багатої злаками. Там і оселився Кий, що був засновником Києва. І став це престол руський. Багато крові коштував той похід слов'янам. Але анти не зважали на зло і йшли куди Ор вказував. Бо кров є свята, а кров наш про те каже, що ми русичі всі. Вороги кажуть, що немає у нас доблесті, але то не правда. Ми походимо від отця-Орія і той час-од-часу народжується серед нас. Незабудемо також ільмерців, які нас охороняли, були не окремі, а з нами злилися і кров свою давали і за нас. Колись давно були на Русі хозари, нині варяги. Ми ж русичі аж ніяк не варяги. Треба залишити молоко в травах на ніч, потім додати до нього щавелю і ті трави про які говорили праотці, дати настоятися, потім пити тричі і п'ять разів щодня на славу богам. Це наше старе почитання богів, яке пов'язуватиме і нас між собою. Ні Мара, ні Морока не сміємо славити, бо ті диви є нашим нещастям. Діди ж наші в небесах.