Біблія. Новий Завіт - Притча про сіяча

5 «Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, - і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьбували. 6 Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, - і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. 7 А інше упало між терен, - і вигнався терен, і його поглушив. 8 Інше ж упало на добру землю, і, зійшовши, уродило стократно»... 11 Ось що означає ця притча: Зерно - це Боже Слово. 12 А котрий край дороги, - це ті, хто слухає, але потім приходить диявол і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірувалий не спаслися вони. 13 А що на кам'яному ґрунті, - це ті, хто тільки почує то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, - і за час випробовування відпадають. 14 А що впало між терен, - це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. 15 А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, - і плід приносять вони в терпеливості.

Переклад Івана Огієнка