Павло Тичина "Світає..."

Світає...

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Мов свічі погаслі в клубках фіміаму,

В туман загорнувшись, далекі тополі

В душі вигравають мінорную гаму.

Вже дніє поволі...

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Світає...

Все спить ще: і небо, і зорі безсилі,

Лиш птах десь озвався спросоння ліниво

Та темний бовван на козачій могилі

Про давнє минуле кричить мовчазливо.

Видніє щохвилі.

Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.

Світає. . .

Промінням схід ранить ніч, мовби мечами.

Хмарки по всім небі й собі взолотіли,

Безмовні тумани тремтять над полями.

Підхоплююсь з ними і я, посвіжілий.

О, глянь, що над нами!

Розкраяно небо - мечами, мечами...