Борис Грінченко "Під вербами"

Верби старі похилилися там,

В хвилях купаються віти;

Сонячним пишним промінням з небес

Річка й дерева облиті.

Кладка під вербами; бачу, на їй

Дівчина там молодая,

В хвилях полоще вона полотно,

Бризками воду збиває.

Все в тії дівчини любе таке,

Все і вродливе, і пишне:

Карії очі - мов зорі з небес;

Губи - червоная вишня.

Хвилі волосся спадають униз;

Дужі й малі рученята...

Дівчино! Хто вже побачив тебе,

Той не здола не кохати!