Іван Карпенко-Карий "Сто тисяч"

Комедія в 4 діях

(Скорочено)

Дійові люди

Герасим Никодимович Калитка - багатий селянин.

Параска - жінка його.

Роман - син їх.

Савка - кум Герасима, селянин.

Бонавентура - копач.

Невідомий - єврей.

Гершко - фактор50.

Мотря - наймичка.

Клим - робітник.

Дія перша

Ява I

В хаті яку хвилину нема нікого; входить Невідомий.

Невідомий. Нікого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема - один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будєт гендель51, єжелі удастся... Попробуєм!..

Яви ІІ і ІІІ

З розмови Романа з Невідомим довідуємося, що Калитка бачився з останнім у місті, і вони домовилися про зустріч у хаті Герасима.

Ява IV

Копач і Роман.

Копач. Ха-ха-ха! Замєть - це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мєня опит і практіка. Я на них насмотрєлся... Командовал зводом, так пров’янт52 і фураж53 часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ тридцять в одставке, по світу вольно я ходжу і в очі сміливо усім гляжу... Стихи... Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?

Роман. Ще в городі.

Копач. Хотів поздравити його з приобрєтєнієм земельки... А Прасковєя Івановна?.

Роман. У попа.

Копач. Так! Торічеллієва пустота. Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш, - це з фізики. В такім разі - адіо! К обіду я прийду. (Пішов).

Ява V

Роман і наймичка Мотря розмовляють про те, що за згодою батьків вони мають восени одружитися.

Ява VI

Герасим і Роман.

Герасим. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?

Роман. Та я розірвав рукав... Мотря зашила.

Герасим. А мати ж де?

Роман. Пішли до попа...

Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.

Роман. Добре. Тут єврей якийсь питав вас і Копач. (Вийшов).

Герасим (один). Єврей - то діло, а Копач - морока! Ху! Слава Богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом! Ох, земелько, свята земелько - Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо - усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин - шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок - так-так! - однієї шпанки54 ходить дванадцять тисяч; чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловік день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумію... Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував м’ясом у різницях, а тепер - багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і пере заложив - видко, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п’ять тисяч, а ще треба не багато, не мало - п’ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хіба послухать єврейчика, піти на одчай, купить за п’ять тисяч - сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тільки, щоб не вляпатись... Обіщав єврей сьогодні привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.

Ява VII

Савка і Герасим.

Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.

Герасим. А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?

Савка. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте... Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.

Герасим. Я ж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши - давай! Хіба у мене банк, чи що?

Савка. Та до кого ж ти і вдаришся? Єврей злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.

Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

Савка. То вже лупіть краще ви, куме, та дайте.

Герасим. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш - всі віддав за землю.

Савка. Де ж ті гроші, куме?

Герасим. Та Господь їх знає. Я й сам не раз, не два над цим думав.

Савка. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, й другі так саме достали... Тілько ж де вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Все ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя... Повірте, звав, нехай Бог простить, Гната безп’ятого! Так що ж - не вийшов, тілько налякав.

Герасим. Цікаво! Розкажіть, будь ласка...

Савка. Знаєте, за третім разом, як я гукнув: вийди до мене, безп’ятий, я тобі в ніжки уклонюся, до смерті слугою твоїм буду... А він - і тепер моторошно - зайцем мимо мене - тілько фа! аж свиснув, та - хо-хо-хо! То я тікав з того місця, мало дух з мене не виперло... Прости Господи! Дві неділі слабів: бувало, тілько що шерхне, так увесь і затремтю і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала Гаврилиха.

Герасим. Не надіявся, куме, щоб ви такі сміливі були.

Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам - хліб зостанеться за Жолудьом без суда. Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, знову пішов би кликать, так грошей треба.

Герасим. Сміливі, сміливі ви, куме... З вами і не такі діла можна робить.

Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.

Герасим (набік). Треба це на ус закрутить.

Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

Герасим. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п’ять процентів у місяць. Коли дасте п’ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.

Савка. П’ять?.. Та що маєш робить... І за це велике спасибі, давайте.

Герасим. Принесіть же мені запродажню запись на воли.

Савка. Як? Хіба ж я вам воли продав?

Герасим. Вийде так, ніби продали... Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців, і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли... Так коротча справа.

Савка. Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?

Герасим. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.

Савка. Та візьміть, куме, векселя55, навіщо вам ця плутанина?

Герасим. Ні, куме, я переконався, що запродажня надежніше векселя...

Савка. Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?

Герасим. Дома.

Савка. Так... Прощайте. (Набік). Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітха, виходить).

Герасим (сам). Одважний чоловік! До чорта ходив, і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли - бери гроші... Не віддаси грошей - давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніше.

Ява VIII

Герасим і Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам.

Герасим. Здрастуй. (Набік). Той самий єврей... Аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?

Невідомий (озирається). А нічого...

Герасим. Приніс?

Невідомий. Є.

Герасим (зітхнув). Показуй.

Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?

Герасим (довго розгляда, придивляється на світ) . От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляда). Не вгадаю!

Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме. Ето робота первий сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі... Їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом56.

Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені - прямо настоящі, і не кажи. Як дві каплі води, всі однакові... Руб - руб, три - три однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

Невідомий. Оце одна - руб, а це друга - три. Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух - прийму. Як же ти їх розбираєш?

Невідомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться - візьміть, не нравиться - не беріть. Ми не нуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять... Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.

Герасим. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші).

Невідомий (розгляда). Как нема, коли є!.. От одна трьох рубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашей фабрики.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

Невідомий. Побєй меня Бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова прикажчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є... Он як люди багатіють. Я їх помітю, надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?

Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшивих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабрика на весь свєт, другой такой фабрики нема; ми продайом тисячу за п’ятдесят рублей... Разві ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люди в двадцять раз больше... Ну, а якби ми самі за еті дєньги товари купували? Хто бтоді так дешево робив гроші?

Герасим. І то правда. (Розгляда гроші). Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї).

Невідомий. У нас порядок; фірма почтєнная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмьотє, то скажіть сколько вам нужно, я буду телеграму пускать у Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.

Герасим. Розпалилась до них моя душа. Сто тисяч візьму!

Невідомий. Нехай вам Бог помагає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня у нас субота... У понеділок можна?

Невідомий. Можна, зачем не можна - усе можна!

Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, може я пробу зроблю, куплю на них що-небудь.

Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є? А между прочім, візьміть... Так у понедєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам, - розумієте?

Герасим. Розумію.

Невідомий. Прощайте. (Іде). Дай вам Бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!

Герасим. Спасибі!

Невідомий виходить.

Герасим (сам). Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не побоявся, то не побоїться казначея, щоб розміняти гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!

Яви Х, ХІ, ХІІ

Калитка має намір показати свого Романа багатієві Пузирю, щоб потім висватати одну з його дочок. Роман нагадує батькові про обіцянку одружити його з Мотрею. Герасим відповідає, що хазяйський син повинен женитися не на наймичці, а на хазяйській дочці. Посватати Мотрю він обіцяв для того, «щоб вона старалася на роботі».

Роман розповідає Копачеві, що Калитка, видаючи заміж дочку, не додав п’ять тисяч приданого, і весілля перетворилось на загальну бійку. «Волосся літало по хаті, як павутина восени». Роман його зібрав і, «щоб дурно не пропало», зробив аж два квачі підмазувати колеса дьогтем. Хлопець сумнівається, чи одержать вони придане від Пузирів. На це Герасим каже: «Я не такий дурень, щоб мене обманили. Я обманю хоч кого, мене чорта лисого обманить хто».

Дія друга

Ява ІІ

Герасим (за коном). Вставайте ж, вставайте! Не мніться. Чепіга зайшла, пора скотину порать.

Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає - невсипущий.

Входить Герасим.

Герасим. О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.

Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я піднявся. А знаєте, що я придумав?

Герасим. А що?

Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату. Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать - зараз дзінь, дзінь, дзінь; сам ще лежиш, а там встають.

Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всі будуть лежать. (Загляда у двері). Чи не поснули знову, щось тихо у тій хаті? От вам і дзвінок, і вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!

Копач. Оце саме добра пора копать: не душно, холодком можна Бог знає скільки викопать. Воно ще рано, тілько на світ благословиться.

Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи. Вже ж я їм і отче наша даю! Як затоплю, то зараз і на землі. (Одчиняє двері навстіж і стоїть на дверях). Кажете рано, вже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть. Це хто вийшов? Клим! Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю.

Входить Клим.

Ява ІІІ

Ті ж і Клим.

Клим. Що? Хліба взяв окраєць, поки до обіда, то їсти захочеться.

Герасим. І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад. Стара, Параско!

Ява IV

Ті ж і Параска.

Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти ґвалтуєш?

Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?

Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, все заперто.

Герасим. Один візьме, другий візьме - так і хліба не на стачиш! Де ти взяв хліба?

Клим. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.

Герасим. Чуєш, Параско! Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?

Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, вже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... (Пішла).

Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад - гріх у неділю снідать.

Клим. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то з цієї пори до обіду на ногах не ївши охлянеш.

Герасим. Бійся Бога! Хіба ти з’їси до обіду півхліба?

Клим. Атож! Бога треба бояться, щоб не з’їсти до обіду півхліба.

Герасим. Одріж собі скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.

Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов).

Герасим (до Копача). Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться - вже з’їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тілько чуєш, як губами плямкають.

Копач. Сарана.

Герасим. Гірш! Повірите, що у них тілько й думка - як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи Господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень - давай полуднувать, та ще коли б хоч їли скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тілько й треба, аби мерщій до вечері.

Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цім ділі маєте.

Герасим. Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою: де того взять, де того; як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі... Мене вже ці думки зовсім ізсушили... До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги і крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать - і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять, як мертві.

Копач (зітхнувши). Щасливі люди... Я й сам від думок не сплю...

Яви V і VI

Калитка відправляє Романа з Копачем до Пузирів. Хлопець не хоче їхати з Бонавентурою, боячись, що з нього сміятимуться люди. На це Герасим каже: «З посміху люди бувають. От як викопає гроші, тоді нехай сміються...» Залишившись сам, Герасим уважно розглядає гроші, які дав йому Невідомий. Зайшовши до кімнати, Параска висловлює незгоду з його наміром одружити Романа з Пузирівною, бо дуже хоче мати за невістку покірну, роботящу й хазяйновиту Мотрю, яка вміє смачно пекти й варити. Герасим заперечує: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми».

Ява VI I

Ті ж і Савка.

Савка. Здрастуйте, з неділею будьте здорові.

Герасим. Спасибі, будьте і ви здорові.

Савка. А ви з старою, як сизі голуби, і досі буркочете?

Герасим. Еге!.. Нема нікого, то ми собі удвох...

Савка. Нагадали молодощі і буркотали?

Герасим. Іди, Парасю, по своєму ділу, а у нас своє.

Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла).

Савка. Бач - «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема - і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: у других, каже, фургони, любо глянуть, а я на возі, який ти хазяїн, каже. Така мене злість взяла, що мало-мало не потяг віжками, а все гроші...

Герасим. Я, слава Богу, і фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пішечком для Божого храму, а скотинка нехай одпочине.

Савка. От через те вам і Бог дає! Охо-хо-х! Приніс же я запродажню... А Роман куди збирається їхать?

Герасим (лічить гроші). Хочу свинку і кнурця купить У Пузиря, хвалять завод... (Перелічивши, лічить другий раз). Що то гроші, куме! Свині завідські, коні завідські, вівці завідські.... (Дає гроші).

Савка. І де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше ніде було достать грошей, тілько од нечистого. Їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші).

Герасим. То було колись. А тепер, куме, такі люди понаставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться і носа показать між них... Шкода: і душі не візьме, і грошей не дасть, бо чоловік його обмане... Тілько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину підведе, що у чорта очі на роги повилазять. Ні, куме, тепер не ті часи... (Таємниче). Люди самі уміють робити гроші краще від чорта.

Савка. Тобто фальшиві?

Герасим (озирається, запира двері). Еге. Та ще й які гроші! Ввік вічний не розбереш: чи вони фальшиві, чи вони настоящі.

Савка. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.

Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей?

Савка. Я? З охотою. Коли люди багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє - грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?

Герасим. Є... Є... Куме... Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.

Савка (витяга гроші з кишені). Що це ви, куме... Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп’ятого... (Розгляда). Де ж вони тут? Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!

Герасим. Отже, побий мене Бог, між ними є фальшиві: і таких грошей можна купить, скільки хочеш... Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.

Савка. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам’ятаюсь, бо з мене мало дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає). Ні... Куме, може, ви жартуєте зо мною?

Герасим. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую!

Савка. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.

Герасим. Угадайте самі.

Савка (розглядає). Не вгадаю.

Герасим. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Виймає з пачки три бумажки по три і одну рубльовку).

Савка. Ніколи в світі б не подумав, що це фальшиві.

Герасим. Отже, невважаючи на те, що гроші зроблені дуже добре, все-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство і розміняйте ці гроші; як казначей прийме, то всяке прийме...

Савка. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?

Герасим. Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.

Савка. Тото-бо й є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол...

Герасим. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловікові воли і між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, то й край.

Савка. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скілько ви мені дасте, як купите?

Герасим. А скілько хочете?

Савка. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.

Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні терять, а ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п’ятдесят від тисячі.

Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.

Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га?

Савка. Заживем! Об землю злидні, а розторгувавшись, ще прикупимо... А тим часом гаяться нічого: давайте мені цих безбілетних окрімно, а замість їх дайте настоящих десять.

Обмінюють гроші.

Може, й це такі? Хе-хе-хе!

Герасим. Ні, більше десятки нема.

Савка. Прощайте, зараз їду до Жолудя, а звідтіля у город. (Пішов).

Герасим. Нехай вам Бог помагає і щастить на добреє діло... Якась полегкість на серці, і наче душа моя почуває удачу. Коли б Господь поміг, тоді земелька Смоквинова наша!

Яви VIII, ІХ, Х

Мотря дізнається про те, що Роман їде на оглядини до Пузирів. Це її дуже схвилювало й образило.

Копач радить Калитці посадити в низині садок Герасим заперечує: «Нам земля потрібна, нам нема часу по садку ходити на проходку». Побачивши, що Копач узяв у дорогу шматок сала й хліба, Герасим обурюється: «Отакого робітника візьми, за рік і вуха об’їсть».

Ява ХІ

Герасим і Параска.

Параска. Звели і нам коней запрягти.

Герасим. Навіщо?

Параска. У церкву поїду з Мотрею.

Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко - три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шість.

Герасим. Люди в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов – ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.

Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?

Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-Божому і не по-хазяйськи.

Параска. Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук!

Герасим. То ти, а то коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову - робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера57 попотягали, то інша річ... Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз... Іди пішки, Господь прийме твої труди і дасть тобі здоров’я.

Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.

Герасим. Отото-бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... А коні одпочинуть завтра робота...

Параска. Сором людям в очі дивиться! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люди з церкви, а ми в церкву.

Герасим. Не мніться, то поспієте і на херувими... А коней гріх ганять у неділю.

Параска. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом!

Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.

Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! Ух! Харциз58 - коняку жаліє, а жінку бить збирається... Тьфу!

Герасим. От же вдарю!

Параска. Бий, бий, я не тікаю!

Герасим. Ах ти ж відьма чортова, то ти оце мене дратувать заходилась, та я... (Кидається на Параску, хватає за очіпок.)

Входить Копач. Калитка цілує Параску.

Дія третя

Декорація та ж.

Ява I

Герасим одягнутий лежить на лаві, спить; а потім Роман.

Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина... лини, карасі... (Стогне).

Входить Роман.

Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. Навідаюсь потім, вчора приїхав пізно і не бачився ще з батьком. (Виходить).

Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарі). Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-м! (Балака ясніше). Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потім знову так саме). Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говорить хутко). Не дам, не дам, не дам! (Стогне). У-у-у! (Схоплюється). Господи, помилуй! (Оглядається кругом). Спав... Тьфу! Снилось, що кум гроші однімав. (Витира піт). Аж упрів, так боровся, не давав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить). Хлопці, вставайте! Чепіга59 зайшла!

Ява ІІ

Входить Роман.

Роман. Де там Чепіга, вже сонце зійшло, давно всі на роботі.

Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усіх, а сам тілько прикурнув - і до цієї пори проспав. А   ти ж чого це дома?

Роман. Підстовба60 зламалась, то я заніс до коваля, а поки зварить - зайшов додому.

Герасим. Чорт на вас настачить, катюги, залізо ламають! Чого ти так запізнився, мабуть, упівночі приїхав від Пузирів?

Роман. Та задержали.

Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Га?

Роман. У них були гості: пани якісь, офіцери.

Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка заліз!.. Що то гроші!

Роман. Та мене, тату, у горниці і не кликали, я на кухні й обідав.

Герасим. Оце гарно... А сто чортів їх матері - хазяйського сина і в хату не закликали! Ну, а Бонавентура ж що?

Роман. Бодай той Бонавентура сказився! Тілько під’їхав під крильце, а він зараз зскочив з Фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люди аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Теж регоче і закликає його у хату. Бонавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж і його, це Калитчин син - хазяїн гарний...» А Пузир одказує: голяк масті, чирва світить! Нехай, каже, розпряга коні та йде у застольну, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить.

Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! Ах ти ж Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів... Чого ж ти там зостався? Було б круть - і додому.

Роман. Ждав Бонавентури, думав, свиней купить... Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.

Герасим. Та нехай їм чорт з їх завідськими свинями, коли вони самі гірш свиней.

Роман. Бачив я й дочок Пузиревих - ходили з офіцерами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами - настоящі панночки.

Герасим. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір - не то зимою, а й літом - виходе тілько на шпацір61! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось либонь під’їхав. (Біжить до вікна). Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.

Роман вийшов.

Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю! Ідеш день - чия земля? Калитчина!.. Ідеш два - чия земля? Калитчина! Ідеш три - чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає... А скотини, а овець розведу - земля під товаром буде стогнать... Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!

Ява ІІІ

Фактор Гершко радить Калитці, як заволодіти землею поміщика Смоквинова. Для цього треба дати поміщикові п’ять тисяч карбованців, повернути які він не зможе, і земля перейде до Калитки. За свій «труд» Гершко править сто карбованців, але Калитка дає йому лише двадцять завдатку.

Ява IV

Герасим (сам). От збилися діла докупи... Упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, гріх смертельний все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову - як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять - сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А Господи, чого він бариться? Ну, що як кума арештували? От тобі й сто тисяч.

Входить Савка.

Кум! Слава Богу, дождався... думав - умру! Що?..

Ява V

Савка розповідає своєму кумові Калитці, як він перехвилювався, поки купував за «фальшиві» гроші гербову марку та розмінював їх у казначействі. На радощах вони випивають. А щоб замаскувати справжню причину гульні, Герасим вигадав іншу - влаштовує заручини Романа з Мотрею.

Ява VI

Ті ж, Мотря, Параска й Роман.

Герасим. Випий, стара.

Параска. Що це з ним? (п’є). Будьте здорові!

Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?

Мотря. Атож!

Герасим. Стара, що ти скажеш?

Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.

Герасим. А ти, Романе?

Роман. Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу...

Завіса.

Дія четверта

Декорація та ж.

Яви І - VI

Гершко просить Романа передати батькові, щоб той завтра був у Смоквинова з грішми, бо Жолудь може перекупити землю. Бонавентура пропонує Романові разом копати скарб у наміченому місці, на що парубок дає згоду. Параска стривожена поведінкою Герасима, який спочатку не хотів давати коней до церкви, а потім «і сам поїхав, і цілу обідню стояв навколішках»; то не хотів Мотрю сватати за Романа, то раптом влаштував заручини; «ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом»; «звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було».

Ява VII

Входить тихо Герасим, а за ним Савка несе на плечах здоровий шкіряний мішок (у таких мішках тоді перевозили гроші).

Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.

Савка. Ходім удвох.

Герасим. От тобі й маєш... А хто ж буде біля грошей?

Савка. Хіба ж їх хто візьме тут?

Герасим. Е, куме, на гріх майстра нема! Краще я тут посидю - береженого й Бог береже.

Савка. І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за міток. (Вийшов).

Яна VIII

Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.

Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось - хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братику, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й єврея сьогодня обманив: поки мішок розшили - дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї - гроші... Всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок - єврей зашамотався, бере мішок, не дає... Давай гроші, каже. Слово за слово, а тут - третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тілько три тисячі! Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.

Входить Параска.

Ява ІХ

Від жінки Герасим дізнався, що до нього прибігав Гершко і казав, щоб він завтра в обідню пору був у Смоквинова з грішми, бо «Жолудь землю перекуповує». Поглянувши на мішок, Герасим сміється. Параска хоче знати, що він привіз, але той розлютився і мало не побив її. Параска налякалася і вибігла.

Ява X

Герасим, а потім Савка.

Герасим. От цікаве бісове насіння, так і загляда, а євреєм перелякала на смерть... Жолудь землю перекуповує!.. Ха - ха-ха! Завтра чуть світ однесу йому гроші, переплатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.

Входить Савка.

Савка. Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та поки Глуха північ, я собі піду.

Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.

Савка. Ні, так не буде! Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.

Савка. Куме!.. Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди! (Вийма ніж з-за халяви). Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.

Герасим (вийма з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тілько знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа). Це я для дороги мав... Здіймайте лиш свиту, закривайте вікно та будемо ділиться...

Закривають вікна свитами.

Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться... А коли ви так боїтесь, то беріть собі, Бог з вами.

Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка).

Герасим. То вам п’ять тисяч?

Савка. Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене!

Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять... (Набік). Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум, розглядає). Оце одна, а це друга, а це третя...

Савка. Стривайте... Куме, гляньте...

Герасим. А що?

Савка. Та це не гроші, це чистісінька бумага!

Герасим. Як?

Савка. Чиста бумага! От так машину підвела єврейська голова, тільки на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива і кида). Сама бумага... Чистісінька бумага!.. (Несамовито). Ха-ха-ха! Сто тисяч! Ха-ха-ха!

Савка. От же збожеволіє! Куме, заспокойтесь, що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.

Савка. Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.

Входить Параска.

Ява ХІ

Савка і Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п’ять тисяч.

Параска. Як?

Савка. Так. Обманив нас єврей, дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не єврей був, може, нечиста сила перекинулась в єврея і отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.

Параска. А Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?

Савка. Я й. Сам до пам’яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.

Голос Копача: «Поможіть, рятуйте!»

Чуєте? Хтось кричить!..

Параска. Ох, куме, голубчику, у мене й руки і ноги тремтять, ходім.

Ява ХІІ

Ті ж, Копач і Герасим.

Копач (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо!

Помагають і кладуть Герасима на ліжко.

Параска. Що з ним, що з ним, скажіть на милість Божу?

Копач. Це, я вам скажу, реприманд62 Качайте його, отак, отак! (Качає Герасима). Ну, реприманд!

Параска. Та що воно? Що? Ради Бога, скажіть: що то за болість така?

Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так... Ви мене слухайте... стоп! (Прислухається до серця). Тріть, тріть, тріть... Опит - велікоє діло... Серце наче ворушиться... А-а! Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну й йому б не жить на світі, якби не мій опит.

Савка. Кажіть, що трапилось?

Копач. Все по порядку - коло одного центра. Ножа!

Дають ножа.

Івановна, лийте йому води ложкою в рот.

Наливають води.

Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я ліг в клуні спать. Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього; коли це сниться мені, що Роман позабирав копили кам’яні - пам’ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задригала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився, мов несамовитий, але зараз опам’ятався, запалив сірничок, дивлюся - і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.

Параска. Боже мій, Боже мій, яке тяжке нещастя!

Копач. Но! Опит - велікоє діло! Я зараз вийняв перочинний ніж і перерізав пояса... І Никодимович упав на землю. Гляньте - дише.

Герасим поворушився і спазматично в себе потягнув повітря.

Підводьте, підводьте.

Підводять Герасима, він ще потягнув у себе повітря і ніби позіхає, дрижить і витирає піт.

Параска (плаче). Старий, старий!

Герасим. Де я? (Спазми).

Копач. Пийте воду. (Подає).

Герасим п’є.

Що з вами? Що це ви вигадали?

Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.

Копач. Які гроші?

Савка. Он гляньте, як нас обманили.

Копач. А-а! Зразу догадався! Опит - велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія. І багато видурили?

Савка. П’ять тисяч...

Герасим (захлинаєтъся повітрям) . Ой... Ой!..

Копач. Бризкайте водою.

Бризкають. Герасим піднімається.

Та годі вам, Никодимовичу, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь... Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам’яна фігура... Не я буду...

Герасим. Обікрали... Ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря. (Ридав).

Завіса.