Степан Руданський "Пісня"

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі...

Повій, вітре, з полуночі!..

Між ярами там долина,

Там біленькая хатина;

В тій хатині голубонька,

Голубонька-дівчинонька...

Повій, вітре, до схід сонця,

До схід сонця, край віконця;

Край віконця постіль біла,

Постіль біла, дівча миле.

Нахилися нишком-тишком

Над рум'яним, білим личком;

Над тим личком нахилися,

Чи спить мила - подивися.

Як спить мила, не збудилась,

Згадай того, з ким любилась,

З ким любилась і кохалась,

І кохати присягалась...

Як заб'ється їй серденько,

Як дівча зітхне тяжкенько,

Як заплачуть чорні очі,

Вертай, вітре, к полуночі!..

А як мене позабула

Та нелюба пригорнула,

Ти розвійся край долини,

Не вертайся з України!..

Вітер віє, вітер віє,

Серце тужить, серце мліє,

Вітер віє, не вертає,

Серце з жалю розпукає47.