Леонід Глібов "Мірошник"

Мірошник мав хороший млин.

В хазяйстві не абищо він:

Про се гаразд усякий знає,

Хто хлібець має.

Млин у Мірошника був водяний.

Мірошник той Хомою звався,

І був він чоловік такий,

Що не гаразд за діло брався;

А інший раз

Буває дорогий і час.

Вода раз греблю просмоктала...

Ну що ж! Узять би й загатить.

Так ні! Мірошник спить та спить.

Вода ж біжить... Ще більш прорвала;

Хомі й за вухом не свербить.

Хто йде, мерщій у млин загляне:

- Ой Хомо, Хомо, схаменись!

Он скоро вже й води не стане;

Піди лиш, брате, подивись! -

А він їх слуха щось не дуже:

- Нехай лиш! Річка - не калюжа;

Води ще стане на ввесь вік! -

З Хоми сміються добрі люди:

- Тоді побачимо, як буде, -

Дурний ти, Хомо, чоловік! -

І справді сталось, як казали:

Вода зійшла - колеса стали.

Злякавсь Мірошник та й біжить

Притьмом до прірви, щоб гатить.

Курей тим часом із десяток

Прийшло напитися води.

Уздрів Мірошник сих паньматок:

- Бач, капосні! - кричить, - куди!

У мене й так води немає,

Ще й ви сюди?!

І зозла палицю хапає...

Шпурнув - та й всіх курей побив.

А млин стоїть, хоч прірву й загатив;

І що робити - не втямає...

Ні з чим зостався мій Хома:

Води нема й курей чортма.

На світі є такі пани:

Без діла сотні всюди сують,

А за недогарок вони

Людей і лають, і мордують.

(Вони се так, бач, хазяйнують!..)

Та й диво, що у них

Хазяйство піде все на сміх!