Євген Гребінка "Човен"

Заграло, запінилось синєє море,

І буйнії вітри по морю шумлять,

І хвиля гуляє, мов чорнії гори

Одна за другою біжать.

Як темная нічка, насупились хмари,

В тих хмарах, мов голос небесної кари,

За громом громи гуркотять.

І грає і піниться синєє море.

Хтось човен на море пустив,

Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,

Од берега геть покотив;

Качається, бідний, один без весельця,

Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!

Чого він під бурю поплив?

Ущухнуло море, і хвилі вляглися;

Пустують по піні мавки;

Уп'ять забіліли, уп'ять простяглися

По морю кругом байдаки;

Де ж човен дівався, де плавле мій милий?

Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі

Біліють із нього тріски.

Як човнові море, для мене світ білий

Ізмалку здавався страшним;

Да як заховаться? Не можна ж вік цілий

Пробути з собою одним.

Прощай, мій покою, пускаюсь у море!

І, може, недоля і лютеє горе

Пограються з човном моїм.