Рамаяна

Давній індійський епос

Рама і Cіта

Дуже давно в Індії жив могутній цар - раджа. Він правив великою та сильною державою. Зі столицею Айодг'я. Цар мав кілька дружин і кілька синів. Найстаршого звали Рамою, а одного з молодших - Лакшманою. Вони дуже любили один одного.

Якось Рама відвідав столицю сусідньої держави. Минаючи палац раджі, в одному з вікон він побачив дівчину небаченої краси.

- Хто це? - спитав Рама в перехожих.

- Це Cітa, донька нашого повелителя! - відповіли люди.

Про цю зустріч Рама розповів Лакшмані:

•  Я полюбив її з першого погляду! Що робити, Лакшмано?..

Минув час, і батько Сіти вирішив, що прийшла пора віддати доньку заміж. У ті часи в Індії був звичай: щоб дівчина могла вибрати собі нареченого, на її честь призначали змагання. На ці змагання звідусіль приїжджали юнаки, які боролися, метали списи, стріляли з лука. Переможець, якщо він припадав до серця дівчині, ставав її нареченим. Саме йому вона одягала на шию вінок з квітів.

Як тільки звістка про змагання дійшла до Айодг'ї. Рама і Лакшмана зібралися в дорогу. У призначений день вранці вони вже в'їжджали в місто, де жила Cітa. Скрізь висіли яскраві прапори, звучала музика, над вогнищами, де підігрівали рис і смажили м'ясо, солодко вилися димки.

Юнаки в'їхали на міську площу. Тут вже усе було готове до змагання. Загриміли барабани. Раджа подав знак - скрізь запала тиша.

- Багато років тому, - почав раджа, - за подвиг, здійснений на честь богів, один із моїх предків одержав в подарунок від всемогутнього Шіви 1  лук. Він такий важкий і міцний, що ніхто ніколи не зумів не тільки натягнути його, але навіть підняти. Сьогодні цей лук винесуть на площу. Той, хто зуміє зігнути його, той стане чоловіком моєї доньки.

З цими словами цар звелів слугам, ті кинулися в палац і повернулися, зігнувшись під незвичайно важкою ношею. Коли юнаки, які з'їхалися на ці змагання заради Сіти, побачили, який великий той лук, то всі похнюпились. Слуги поклали його на землю. І тоді до нього стали підходити ті , хто ще не втратив надії добитися Сіти. Деякі дуже сміливо бралися за лук, напружувалися, але... Ніхто не зміг навіть підняти його над землею.

Щоразу на площу виходили все дужчі та могутніші юнаки. Декотрим навіть вдалося підняти лук за один кінець і вхопитися за тятиву, але лук знову падав, і тятива залишалася нерухомою.

Раптом наперед вийшов чорнобородий воїн із жорстоким вогнем в очах. Він підійшов до лука і легко підняв його із землі. Всі ахнули, раджа навіть встав зі свого місця, а чарівна Cітa відчула, як страх стискає її серце. Воїн схопився однією рукою за древко, поклав руку на тятиву, і вона почала повільно натягатися.

- Може, це сам Равана 2  - непереможний? - закричав натовп.

Богатир напружив ycі сили. На його чолі набрякли жили. Але... наче дзвін шаблі, пролунав звук, тятива вирвалася з рук, лук розпрямився і впав на землю. І тоді богатир жахливо заревів. Його очі налилися кров'ю, і раптом... тіло почало втрачати попередні обриси, замість однієї голови виросло десять, а дві руки перетворилися на двадцять.

- Горе нам! Це Равана! Цар ракшасів, володар тих що бродять вночі, той, що не знає жалості! - закричали люди.

Як тільки Равана зрозумів, що його впізнали, Він піднявся в повітря і зник, як зникає стовп пилюки, розвіяний вітром.

І тоді на площу вийшов Рама. Він підійшов до лука, поволі підняв його і почав натягувати тятиву. Чорне, блискуче, тяжке дерево поступалося сильним рукам царевича - тятива натягалася все більше, і нарешті лук не витримав:

Пролунав тріск, схожий на удар грому, затремтіли дахи на будинках - лук розлетівся навпіл.

- Він переміг! Слава царевичу Рамі!

Цар встав, підняв руки, а Сіта, опустивши очі, наблизилась до Рами і одягла йому на шию вінок. По весіллі Рама з Сітою повернулися в Айодг'ю.

Кайкейя

Йшли дні. Старий раджа - батько Рами - з часом втрачав сили. І ось настала мить, коли він вирішив передати правління Рамі. У Раджі, окрім дружин, від яких народилися Рама і Лакшмана, була ще одна - наймолодша дружина на ім'я Кайкейя. Від неї Раджа також мав сина. У Кайкей була служниця - істота злоблива і заздрісна. Якось вона вийшла з палацу і помітила на вулицях святковий рух.

- Що відбувається? - звернулась служниця до першого, кого зустріла.

- Хіба ти не знаєш? Завтра нашим правителем стане мудрий і добрий Рама. Батько віддає йому владу. Ми всі готуємося до коронації.

Треба сказати, що не було на світі людини, яка б так ненавиділа Раму і заздрила йому, як стара служниця Кайкей.

- Біда, біда, о моя повелителько! - кинулася вона до палацу. - Ти сидиш біля вікна і милуєшся павичем в саду, а Рама ось-ось одягне на голову корону батька...

- Я вже знаю цю новину від самого Рами, - спокійно відповіла наймолодша дружина Раджі.

- Мабуть, розум покинув тебе, о моя пані! - продовжувала служниця - Хіба ти не розумієш, як тепер зміниться твоє життя? Сьогодні ти улюблена дружина правителя, перша серед його трьох дружин, а завтра? Рама підступний, він не захоче ділити владу з твоїм сином. Він вижене його з країни, а тебе принизить і зробить простою служницею!

Кайкейя була доброю, але не дуже розумною жінкою. Почувши такі слова, вона злякалася. «А що як справді Рама та його мати тільки прикидаються моїми друзями? - подумала вона. - Невже я стану жебрачкою? Бідний мій син!» гірко заплакавши, вона попросила поради у служниці. Стара лиходійка навчила одурену жінку, як примусити Раджу змінити рішення.

Коли настав вечір, Раджа відвідав наймолодшу дружину в покоях. Він був дуже здивований, коли побачив, що Кайкейя лежить на підлозі і вся здригається від ридань.

- Хто образив тебе?! - вигукнув цар.

- Ти, мій царю. Я плачу тому, що ти, такий чесний і відданий обов'язку, забув свої обіцянки.

- Про що ти, Кайкейя? Не було випадку, щоб я не виконав свої обіцянки.

- Це не так, заперечила дружина. - Чи пам'ятаєш ти, як багато років тому була битва, в якій тебе жорстоко поранили. Хто прокрався вночі на поле битви, знайшов тебе, обмив і перев'язав твої рани? Хто прикладав до них цілющі трави? Хто переніс тебе до палацу?

- Це зробила ти, Кайкейя! - сказав цар.

- І тоді, згадай, ти запропонував виконати будь-які два мої бажання...

- Я добре пам'ятаю, - весело відказав раджа. - Я й зараз не відмовляюся від своїх слів. Тоді ти сказала, що зачекаєш, назви свої, бажання тепер.

- Добре, я назву. Ось вони: перше - я хочу, щоб правителем країни після твоєї смерті став мій син. Друге - я хочу, щоб Рама зараз же покинув крїану, пішов у ліс і прожив там чотирнадцять років.

Спочатку цар не повірив тому, що почув.

- О Кайкейя! - вигукнув він. - я сплю, чи мені тільки здається. Що я розмовляю з тобою! Ти знаєш, що жоден раджа, якщо він дійсно раджа, не посміє відмовитися від своїх обіцянок... Що вимагаєш ти? Невже я помилився, вважаючи тебе доброю... Але якщо ти наполягаєш, я виконаю твої бажання. З цими словами цар вийшов, а Кайкейя знову гірко заридала. Вона все-таки була доброю жінкою, і її чомусь зовсім не тішила ця перемога.

Вигнання Рами

Другого дня Кайкейя наказала покликати Раму до батька. Рама прийшов і поштиво схилив голову перед старим раджею.

- Ти хочеш мені щось сказати? - смиренно запитав царевич

Але прибитий горем раджа мовчав. І тоді заговорила Кайкейя:

- Чи готовий ти виконати волю свого батька, царевичу Рамо?

- Завжди! - впевнено відповів Рама. - Нехай раджа наказує:

- Цареві важко говорити, і тому його волю сповіщу я. Він вирішив, що ти повинен вирушити до лісу і прожити там чотирнадцять років, не втручаючись у справи держави. Після цього ти зможеш повернутися.

- Що я чую? - після довгого мовчання вигукнув Рама. - Це вигнання! Але за що? Батьку, ти знаєш, що одного твого слова досить, аби я кинувся у вогонь, випив отруту. Але зараз, коли керувати країною тобі все важче... Невже це справді твоя воля?

Ледве стримуючи сльози, старий раджа кивнув:

Рама схилив голову і вийшов з палацу. Повільно він ішов туди, де на нього з нетерпінням чекали дружина Сіта і брат Лакшмана.

- Я прийшов сповістити вам, - проказав царевич, - що мій батько наказав мені покинути країну і жити в лісі чотирнадцять років. Це - вигнання, хоч я і не знаю за що. Перший обов'язок дітей - слухатися батьків. Я йду. Живіть щасливо і не турбуйтесь про мене. Роки минуть, я повернусь. Вражені Лакшмана і Сітa довго не могли прийти до тями. Першою заговорила Сітa:

- Рамо, волю батька треба виконати. Але я піду з тобою.

Тоді Лакшмана закричав:

- Ні, ні! Батько не міг прийняти таке рішення. Його підмовила Кайкейя. Вона ненавидить нас. Я зараз же йду до батька!

- Не роби, цього, брате. Батько сам підтвердив мені свою волю.

- Тоді і я йду до лісу з вами!

І того ж вечора Рама, Сіта, Лакшмана покинули палац. Жодна жива душа крім мовчазної сторожі, не бачила їх, і тільки коли вони минали покої Кайкейї на дверях ворухнулася завіса, наче там хтось стояв.

Притулок

Подорожні вирушили туди, де виднілася смужка синього лісу. До вечора вони дійшли до нього і заглибилися в гущавину. Так вони йшли день за днем, ночували на деревах або в печерах, доки не прийшли до вбогої хижки, з якої їм назустріч вийшов старезний дід.

Старий схилив у привітанні голову і промовив:

- Я чекав на вас, Рамо, Лакшмано. Заходь і ти, Сіто.

Це був знаменитий самітник, який багато літ прожив у глухому лісі, харчуючись лише плодами дерев та корінням трав і розмірковуючи над змістом життя і призначенням людини у світі.

- Боги доручили мені розповісти тобі про твоє призначення. Нехай тобі стане відомо, що до твоєї появи на світ були часи, коли вся країна дуже сумувала. Причиною цього суму був Равана - цар злобливих і непримиренних демонів-ракшасів. Вночі ракшаси виходять з темних лісів і творять на землі зло. Так було завжди, і люди рідко виходили з дому ночами. Одне лише рятувало від демонів - як і люди, вони були смертними, і з ними можна було боротися. Та ось багато років тому серед ракшасів народилися два брати - Равана і Кумбкахарни. І не було демонів лютіших за них. Навіть боги дивувалися силі і могутності братів. Якось вони вирішили випробувати їх і наказали знищити злих духів, пересунути сім гір і поглибити чотирнадцять морів. Все виконали Равана і Кумбкахарни. Тоді боги сповістили, що в нагороду вони можуть просити, що завгодно.

- Я не боюсь нікого з людей, - промовив Равана, - тому прошу одного: нехай мені ніколи не загрожує смерть від рук богів.

- А я взагалі нікого не боюсь, - позіхаючи, сказав Кумбкахарни, - мені б лише спати та їсти вдосталь!

Боги погодилися, і з тих часів немає на світі сили, здатної подолати Равану, його брата боги винагородили вічним сном, а прокидається він лише раз на п'ять років, щоб досхочу наїстися. Обидва брати живуть на острові в океані. І з того часу нікому нема порятунку від лютого і ненажерливого Равани; він ганяє по землі й скрізь сіє смерть та жах. Навіть могутні боги не можуть захистити людей від злого демона. Тоді боги зібралися на раду, щоб вирішити, як втихомирити безжалісного ракшаса. Вони згадали, що демон, прохаючи для себе божественний дар, забув про смерть від руки людини. Боги вирішили, що настав час народитися героєві, який врятував би світ від лютого Равани. І тоді Айодг'ї народився ти, Рамо. Я виконав волю богів...

- Так ось для якого подвигу ти народився, брате! - вигукнув здивований Лакшмана.

- І все ж тобі слід берегтися Равани, - обережно зауважила Сіта.

- Я не боюсь його, але й не маю проти нього зла у своїй душі, - відказав Рама. - Все, що я хочу, це знайти місце в глухій гущавині лісу, щоб там перебути призначений батьком термін.

- Таке місце я вам вкажу, - обізвався самітник. - Але в лісі дуже небезпечно: тут живуть хижі звірі й люті ракшаси. Тому я подарую тобі чарівні стріли. – І з цими словами старий простягнув Рамі три стріли. - Дві з них прості, а ось ця, з алмазним наконечником, призначена для вирішального бою з Раваною. Бережи її - й самітник попрощався з Рамою.

Справді, недалеко від хижки старого подорожні знайшли чудову місцину на березі річки. Брати збудували курінь і замешкали в ньому. Кожного дня вони по черзі ходили на полювання, а Сіта їм готувала їжу. А ще вона посадила на березі річки насіння пшениці й бобів, і згодом друзі мали всього вдосталь. Проте брати ніколи не покидали беззахисну жінку саму. Один з них завжди залишався.

Викрадення Сіти

Минув час, і вістка про те, що на березі лісової річки живе жінка-красуня, яку пильно стережуть від будь-якого зла два брати-царевичі, долетіла до острова в океані, де жили люті ракшаси Равана і Кумбкахарни. Острів називався Ланка, і саме там була столиця царства ракшасів.

Равана покликав до себе слугу, який умів перекидатися будь-якою твариною, і вони рушили до заповітного місця.

- На півночі, в лісі, живе жінка, яку я хочу викрасти, - пояснював Равана слузі. - Однак її ніколи не залишають саму, а тому тобі треба перекинутися прекрасним оленем і бігати навколо лісової хижки доти, доки за тобою не поженуться. Я ж сховаюся, а як тільки воїни підуть, викраду красуню. - І ось Равана зі слугою опинилися в густому лісі. Просто перед ними, на зеленій галявині, біля маленької хижки вродлива жінка перебирала в горщику зерно. Саме до неї Равана послав прекрасного оленя.

- Рамо, Локшмано! - гукнула Сітa. - Погляньте, яка чудова тварина. Як мені хочеться, щоб цей олень став ручним і жив з нами.

- Я добуду його для тебе! - з усмішкою промовив добрий Рама і ступив до оленя. Але спритний олень тільки майнув у кущах і зник.

- Залишайся із Сітою, - наказав братові Рама і, прихопивши стріли, рушив за твариною. Та у Равани на цей випадок була готова хитрість.

Коли олень завів Раму далеко від хижки, підступний Равана, що сидів у кущах, голосом Рами почав кликати на допомогу:

- О Сіто, о Лакшмано!

Рама теж почув той крик і одразу зрозумів, що його хочуть перехитрити. Він пустив стрілу в оленя, і за хвилину на землі конав жахливий з вигляду, кривобокий ракшас. Але - пізно: на поклик переляканої Сіти Лакшмана вже поспішає на допомогу братові.

- Нас обдурено! - вигукнув Рама. - Мерщій назад, до Сіти! Глянь, ким був прекрасний олень...

Одного погляду досить було Лакшмані, щоб усе зрозуміти. Брати бігли з усіх сил. Струмок - вони вмить перескочили його... Галявина - промайнули, як вітер... Ось і хижка... Але перед нею... нікого. Рама прочинив двері – в середині порожньо... Cіта зникла.

Равана і Сіта

А біля хижки сталося ось що... Доки Рама полював на оленя, Равана перекинувся бродячим жебраком і став у кущах.

- О Сіто, о Лакшмано! - долинув крик з лісу.

І, як ви вже знаєте, тієї ж миті Лакшмана кинувся на допомогу братові. Тоді Равана вийшов зі свого сховку. Cіта, трохи здивована його появою, схилилася в шанобливому поклоні:

- Будь нашим гостем, добрий чоловіче, - сказала вона. - Зараз повернуться з лісу мій чоловік і його брат, вони теж радітимуть тобі.

Равана подякував, але як тільки Сітa наблизилася до нього, він схопив її на руки, кинувся до своєї колісниці, схованої в кущах, і через кілька хвилин вони вже линули над лісом - колісниця та була чарівна.

- Хто ти? Що тобі треба? - вигукнула до смерті налякана Сітa.

- Хто я? - перепитав ракшас і вмить набув свого звичного вигляду. Cіта впізнала лютого демона і непритомна впала йому на руки.

Наче сяюча хмарина, летіла небом колісниця. Двадцятирукий Равана повертався на Ланку. Вітер обвіяв лице Сіти, і вона отямилася. Внизу виднілися зелені гори. «О Рамо, - подумала засмучена Сітa. - Як подати тобі знак, як сповістити, що мене викрав лютий ракшас?»

Раптом вона помітила, що на вершині одній гори стоять люди. Гора наблизилась, і Сіта зрозуміла, що помилилася, то були не люди, а мавпи. «Які дивні мавпи, - подумала Сіта. - вони, як люди, тримають в руках зброю. Може, це невідомий мені народ. Що, як я залишу їм знак, в який бік понесла мене колісниця Равани?.» І тоді Сітa відірвала від своєї одежі шматок шовку і непомітно кинула його вниз. Як тільки колісниця зникла з очей, мавпи підняли клаптик і понесли його своєму цареві.

Істоти, які так здивували Сіту, справді не були простими мавпами. Це було могутнє плем'я особливих мавп, які мало чим поступалися людям. Правив тим плем'ям мавпячий цар Сугріва, і йому підкорялися усі звірі, окрім хижих тигрів і добрих слонів. Але саме тоді, коли колісниця Равани пролітала над царством Сугріви, у його володіннях не все було гаразд. Владу підступно захопив брат Сугріви, і справжній цар з вірними підданим змушений був переховуватися в лісах. Саме його воїни підняли із землі шовкову вістку, послану Сітою Рамі.

Cітa на Ланці

Колісниця Равани прибула на Ланку. Цар ракшасів спочатку доручив Сіту служницям-ракшасам, а ввечері, обернувшись прекрасним воїном, прийшов до неї.

- Вислухай мене, Сітo! - сказав він. - Я кохаю тебе з того часу, як добивався права назвати тебе своєю дружиною. Пригадуєш змагання? Лук Шіви мало не скорився мені, і якби тоді не з'явився Рама, я наступного разу неминуче зігнув би лук. Тоді я дав собі слово, що ти все одно будеш моєю дружиною. І ось ти в моєму домі! Чуєш, як звучать барабани? Це мої піддані готуються до нашого весілля! Я подарую тобі стільки чудового одягу і коштовностей, що жодна жінка у світі не зможе зрівнятися з тобою. Поспіши приміряти все це!

Але Сіта лише опустила голову.

- Що ці коштовності перед такими почуттями, як любов і обов'язок? - нарешті промовила вона тихо. - Ніхто ніколи не замінить мені коханого чоловіка. Я люблю Раму і назавжди залишуся вірною йому. Я швидше погоджуся вмерти, аніж зречуся його. І ще скажу я тобі: Рама ніколи не забуде мене. Він шукатиме, доки не знайде. Він прийде сюди і знищить тебе разом із твоїм кублом ракшасів!

І тоді Равана закричав:

- Божевільна жінко! Тільки кохання до тебе стримує мене від того, щоб підняти на тебе меч. Я даю тобі рік. Якщо через дванадцять місяців ти не зміниш свого рішення - загинеш від мого меча.

- Не треба погрожувати, - тихо сказала Сіта. - Якщо через рік Рама не визволить мене, я сама не захочу жити.

Тоді Равана наказав забрати Сітy з палацу і пильно стерегти її.

Пошуки Сіти

Рама і Лакшмана, вражені тим, що сталося, безсило стояли біля хижки. Першим отямився Лакшмана:

- Час іде! Швидше рушаймо на пошуки!

- Але куди? - з болем у голосі промовив Рама. - Сітy викрав хтось із злих ракшасів. Тільки вони та світлі боги можуть літати над землею, не зачіпаючи її. Ходімо, ми будемо питати усіх, хто нам зустрінеться. Хтось, напевно, бачив того, хто викрав мою дружину.

Довго йшли Рама і Лакшмана непрохідними джунглями, їх мучила спека, голод і спрага. Вони перепливали ріки і продиралися крізь колючі хащі. Нарешті настала пора дощів. Щоб сховатися від потоків води, які, здавалося, намірилися затопити усю землю, брати повернули в гори. Там, у глибокій печері, вони мали намір перечекати зливи. Біля підніжжя тієї гори, до якої прийшли брати, вони побачили озброєних мавп.

- Це не прості мавпи, - сказав Рама. - Чи ти бачив коли, щоб мавпа тримала в руках зброю?

І справді, одна з них йшла просто на Раму.

- Вітаю тебе, чудесний незнайомцю! - поштиво звернувся Рама до незвичайного зустрічного. - Хто ти?

- Мене звуть Хануман 3 , я слуга Сугріви - мавпячого царя, - відповів воїн. - Він переховується на вершині цієї гори разом з вірними підданими. Ми - вигнанці з рідного краю.

І Хануман розповів братам-царевичам історію Сугріви.

- Я був би радий допомогти вашому цареві, - відказав Рама, вислухавши все уважно. - Але злі ракшаси викрали мою дружину, і мій перший обов'язок - знайти її.

- Ми дуже поспішаємо, - додав Лакшмана.

Хануман розпитав Раму про все, що з ним сталося, і начебто зрадів.

- Почекайте мене тут, - сказав він. - Я маю для вас вістку.

Здивовані брати на якийсь час залишилися самі. Та довго чекати їм не довелося. Хануман повернувся разом з Сугрівою і придворними. Цар поволі витягнув з кишені шовковий клаптик і сказав:

- Мій слуга розповів вашу історію. Цей клапоть упав з колісниці, яка не так давно пролітала над нашою горою. Чи не впізнаєте ви його?

- Це тканина з її сукні! - голосно вигукнув Рама. - куди летіла та колісниця?

- Вона прямувала на південь, у бік Ланки, - відповів Сугріва. - І здається нам, що то була колісниця самого Равани...

- Я мушу визволити дружину з ганебного полону, - урочисто промовив Рама. - Та спочатку в подяку за радісну звістку я допоможу тобі повернути твоє царство.

- А потім я піду з тобою війною проти ракшасів, - відказав Сугріва.

Рама повертає Cyгpіві царство

Довго йшли Рама і Лакшмана за мавпами, доки досягнули країни, з якої жорстокий брат вигнав Cyгpіву. Нарешті у сутінках перед подорожніми засяяли вогні палацу. Війська цілу ніч готувалися до вирішальної битви. На світанку Хануман підійшов до Міської брами і вигукнув:

- Мешканці міста! Ми повернулись, щоб звільнити вас од жорстокого правителя. Радійте! Cyrpівa тут - він викликає свого віроломного брата на битву!

Не встиг Хануман промовити це, як загуркотіли ворота і з міста вийшов жорстокий брат Сугріви. На узліссі на нього вже чекав справжній цар мавп. Бій був довгим і жорстоким. Та ось брат Сугріви вдав, ніби його поранено, опустив меч і застогнав. Cyrpівa також зупинився. Тоді підступний супротивник одним стрибком збив його з ніг і, коли Cyrpівa випустив з рук зброю, підняв над ним гострий меч... Не встиг Хануман промовити це, як загуркотіли ворота і з міста вийшов жорстокий брат Сугріви. На узліссі на нього вже чекав справжній цар мавп. Бій був довгим і жорстоким. Та ось брат Сугріви вдав, ніби його поранено, опустив меч і застогнав. Cyгpівa також зупинився. Тоді підступний супротивник одним стрибком збив його з ніг і, коли Cyгрівa випустив з рук зброю, підняв над ним гострий меч...

Та не встиг меч опуститися на Cyгріву, як просвистіла стріла Рами і навиліт пробила груди царя-самозванця. Так Рама повернув Cyгpіві царство і придбав могутнього спільника. У царя мавп знову були тисячі підданих, сильних та сміливих, готових за першим його покликом виступити на бій. Та перш ніж рушити військом на Ланку, Рама хотів дізнатися, де схована Cітa і яке військо має Равана. Про це він і сказав Cyгріві.

- Нелегка це справа, - відповів цар мавп. - В океані, на шляху до Ланки, живе жахливе страховисько, якому доручено оберігати острів. Перемогти його неможливо, а от перехитрити можна. І зробити це може лише один слуга серед моїх підданих - Хануман. Знай, що його матір'ю була мавпа, але батьком - сам Бог Вітру. Коли Хануман народився, батько наділив його чудесною здатністю - умінням літати. І ще він навчив сина зменшувати і збільшувати за бажанням розміри свого тіла. Нам дуже важливо перехитрити страховисько ще й тому, що воно, за велінням богів, змушене буде назавжди покинути океан, якщо пропустить на Ланку хоча б одну живу істоту. Тоді й нам шлях на острів відкрито.

- Я проберусь у столицю Равани, може, навіть побачу Cітy, - сказав Хануман Paмі. - Але чи повірить вона, що мене прислав Рама? Тоді Рама зняв з руки перстень і простягнув його мавпі.

Хануман

У дорогу Хануман рушив не сам. Його супроводжував невеликий загін. За кілька днів мавпи дісталися до берега океану.

- Як ми дістанемося острова? - спитали мавпи. - У нас нема човна.

- Навіть якби він у нас був, ракшаси помітили б його і потопили! – додала інша мавпа.

Але Хануман навіть не слухав ці розмови. Він підійшов до води, простягнув руки в той бік, де знаходився острів, і раптом почав рости. Він виріс завбільшки з гору, присів, підстрибнув над землею і... полетів над океаном. Рудою хмарою мчав Хануман небом, але з дна океану йому назустріч піднімалося жахливе страховисько.

- Нещасний! - загуділо страховисько. - Я присягнув богам, що ніхто з чужих не потрапить на Ланку! - Страховисько вперло голову в хмару і розкрило пащеку. Хануман знав, як перехитрити його.

- Нехай буде так, як ти хочеш! - промовив він.

Тієї ж миті Хануман почав швидко зменшуватися. Коли він став завбільшки з ластівку, то залетів до пащеки страховиська, облетів її і випурхнув.

- Не гнівайся, о могутній! - крикнув Хануман. - Ти не порушив даної богам присяги: я не минув твоєї пащі. Прощавай!

І він помчав далі, збільшуючись у розмірах, а присоромлене страховисько опустилося на дно, щоб назавжди покинути ті води.

Коли вдалині з'явився острів Ланка, Хануман знову зменшився до розмірів кішки і опустився на пагорбі, з якого добре було видно столицю ракшасів. При заході сонця хитра мавпа пробралася за міську браму і попрямувала до палацу.

У палаці усі спали. Чатувала лише сторожа, але ніхто не міг навіть подумати, що невелика тваринка, схожа на кота, з'явилася в палаці для того, аби нашкодити цареві Paвaні. Хануман кілька разів обійшов усі покої, але Сіти ніде не було. Одного разу він навіть потрапив у спальню до самого Равани, але нікого, крім сплячого демона з десятьма головами, там не побачив. Тоді Хануман вийшов до палацового саду. І саме там він зустрів прекрасну молоду жінку, оточену потворними ракшасами. Жінка сумно схилила голову і тихо зітхала.

«Це вона! - враз здогадався Хануман. - Але як мені заговорити з нею, щоб не помітили ракшаси?»

Після недовгих роздумів мавпа вирішила вилізти на найближче до Сіти дерево і звідти кинути їй перстень Рами. Так вона і зробила.

Коли перстень впав Cіті на коліна, жінка мало не скрикнула. Її врятувало лише те, що потомлені за день ракшаси майже дрімали. Cітa одразу впізнала перстень чоловіка і почала шукати очима того, хто кинув той перстень. Вона побачила Ханумана. Мавпа зробила знак, і Cітa встала, начебто для того, щоб трохи розім'яти ноги. Був пізній вечір, ракшаси дуже хотіли спати, і тому ніхто не пішов за жінкою. Cіті й Хануману вдалося про все непомітно домовитися.

Та коли Хануман вже замірився покинути сад, одна зі служниць побачила його на дереві та здійняла страшенний галас. Сторожа, що надбігла на той крик, почала кидати в Ханумана списами, стріляти з луків, а потім вирішила спалити непроханого гостя. Один з охоронців кинув у мавпу вуглини, і хвіст Ханумана загорівся.

«Ви хочете спалити мене? - подумала відважна мавпа. - Дивіться, щоб вам самим не згоріти». Вона мерщій кинулася на дах палацу Равани, і за кілька хвилин покрівля запалала в кількох місцях. Невдовзі вогонь перекинувся на інші будівлі, і врешті палала вже уся столиця. Ракшасам було не до того, щоб ловити чи вбивати мавпу - вони кинулися гасити пожежу.

А Хануман тим часом умочив свій хвіст у воду, піднявся в небо і полетів назад. Він добрався до табору Рами і Сугріви та розповів усе, що бачив.

- Тепер можна виступати проти Равани війною! - проголосив Рама.

- Можна виступати! - луною відгукнувся Лакшмана.

- Моє військо готове! - урочисто промовив Cyгрівa. Наступного дня військо рушило туди, звідки здійснив свій дивовижний політ син Вітру.

Міст

Військо Сугріви було таким чисельним, що земля тремтіла там, де воно проходило. Хмари пилюки закрили сонце, перелякані птахи змовкли в лісах. Нарешті передові загони досягли берега океану.

- Я пропоную будувати човни, - сказав Cyгрівa.

- Але ж у нас тисячі й тисячі воїнів, - заперечив Лакшмана. – Скільки ж човнів нам доведеться збудувати, щоб усіх переправити на Ланку? Ми змушені поспішати. Я пропоную збудувати міст!

- Чудова думка! - вигукнув Рама, однак мудрий Хануман тільки похитав головою.

Тисячі мавп за наказом свого правителя цілісінький день корчували дерева, відбивали від прибережних скель велетенські шматки і кидали все це у воду. А коли настала ніч, усі побачили, що після дня роботи на поверхні океану нічого не зосталося.

- Підступна стихіє! - вигукнув Рама. - Непокірний Океанне! Ти заважаєш мені? Завтра на світанку я випалю тебе вогняними стрілами, і наше військо перейде на Ланку сушею!

З цими словами Рама загорнувся у плащ ліг на пісок і заснув. І приснився йому предивний сон, ніби сам бог Океану прийшов до нього і промовив: «О, Рамо, переможцю ворогів і приятелю перемоги! Колись, дуже давно, наші предки були великими друзями. Легенда каже навіть, що в наших жилах тече одна кров. Забудь про своє божевільне рішення випалити океан. Зробімо так. У твоєму війську є мавпи, які уміють майстерно плести гілки. Іншим під силу скласти з каменів гору. Як тільки зійде сонце, нехай вони вийдуть на берег моря і розпочнуть роботу. Я обіцяю: тепер мої води підтримають міст, і він постане швидше, ніж сонце поверне на захід».

На цьому сон закінчився, і Рама прокинувся. Він підійшов до моря й кинув камінь. І сталося диво - камінь не потонув, він плавав на поверхні води. Тоді мавпи з радісними вигуками почали кидати у воду стовбури дерев, сплітати їх гілки, а зверху сипати каміння. Прямий, як спис, націлений просто у груди Ланки, міст виростав на очах. Коли він був готовий, багатотисячне військо кинулось до нього.

Велика битва

Дві армії - тисячі ракшасів на чолі з Раваною та десятки тисяч мавп під проводом Сугріви - стояли одна проти одної. А на небі бог смерті - Яма і тисячорука богиня війни Калі розсунули хмари й нетерпляче чекали, коли почнеться битва. І вона почалась. Щільною лавою рушили мавпи на стіни Ланки. Та дорогу їм заступили воїни Равани. Тисячі щитів зіткнулися, тисячі списів вдарили в панцирі, сотні тисяч стріл зі свистом полетіли у повітря.

Жовтий потік мавп налетів на чорну стіну ракшасів. Задзвеніли мечі. Наче розлючені слони, кинулись воїни один на одного. Якщо падав полководець і його загін залишався без ватажка. А на місце загиблого враз ставав інший, і воїни знову сповнювались відвагою. Попереду билися Рама і Лакшмана. Вони спрямовували на ракшасів хмари стріл, і демони падали, як скошена трава. Ось порушився стрій воїнів Равани, і мавпи радісно загукали:

- Ракшаси відступають!

Тоді Равана, розлючений до краю, вирішив покликати на поміч свого брата Кумбкахарни. Гінці царя ракшасів миттю кинулись у гори, де в одній з печер вже п'ять років спав брат Равани.

Коли демони наблизились до печери, вони раптом побачили, що трава при вході аж пригинається до землі. Могутній вітер виривався з печери, втихаючи тільки на якусь мить, щоб потім знову вирватися на волю. Тримаючись за стіни, посланці Равани увійшли вглиб печери. І тут їх чекало видовище, від якого кров холола у жилах. Посеред велетенського залу, склепіння якого зникало у пітьмі, лежав велетень, а довкола нього стояли полумиски із засмаженою дичиною та бочки з вином.

- Що це - слон, подібний до людини, чи людина, схожа на слона? - питали один одного на смерть перелякані слуги Равани.

Та нічого не вдієш - наказ царя ракшасів треба виконувати, і демони змушені були розбудити Кумбкахарни.

Спочатку вони лоскотали його ніздрі списами, потім встромляли у п'яти стріли. Та велетень і не думав прокидатися. Тоді гінці почали кричати і бити в барабани так, що, здавалося, завалиться стеля печери. Нарешті привели молодого слона і пустили його бігати по животі Кумбкахарни. Нічого! Та коли посланці уже вирішили йти геть, велетень раптом позіхнув, потягнувся і відкрив одне око. О диво! Всі стали як вкопані. Насправді ж нічого дивного не відбулося. Просто скінчилися п'ять років сну, і Кумбакахарни прокинувся, щоб поїсти! Він був дуже здивований, коли побачив, скільки незнайомців мовчки стоять навколо нього.

- Чого вам тут треба?! - заревів ракшас.

- О великий і непереможний Кумбкахарни, - несміливо озвався один з демонів. - Ми прийшли за велінням твого брата Равани. Страшна біда спіткала Ланку. Могутні воїни із сотнями тисяч жовтих мавп напали на нас. Вони хочуть зруйнувати місто і забрати у твого брата його улюблену дружину Cіту. Равана кличе тебе. Якщо ти не допоможеш, Ланку захоплять чужинці, а твій брат загине.

Кумбкахарни був жорстоким і лютим ракшасом. Йому не хотілося полишати своєї печери, але ж тоді завойовники можуть прийти сюди і порушити його спокій!

- Ведіть мене до Равани! - заревів ракшас. - Я знищу зухвальців, які посміли потривожити мого брата!

...В одній руці велетень ніс спис, змочений отрутою змії. Залізні лати гриміли на ньому, земля вгиналася, а ріки виходили з берегів під його кроками. Раптом небо прорізала вогняна стріла: небесний камінь, пущений богами, пролетів над Ланкою і впав у море.

- Це погана прикмета! Дуже погана! - загомоніли ракшаси.

Та Кумбкахарни не звертав уваги на прикмети. Криками радості зустріло його військо Равани. - Я не бачу твоїх ворогів, брате, - мовив Кумбкахарни до царя ракшасів. - Де ті зухвалі брати?

І тут з табору Рами вийшов Лакшмана. Він ніс у руках зброю. Розпочався бій. Першим вдарив ракшас, та Лакшмана відбив удар. Велетень кинув у царевича списа, але той лише зачепив руку Лакшмани.

- Погано прицілюєшся, демоне! - вигукнув царевич. - А тепер стережись!

Він хотів кинути в Кумбкахарни каменем, але чомусь не зміг цього зробити. Сили раптом покинули Лакшману, ноги його підкосилися, і він непритомний упав на траву. Радісний крик ракшасів пролетів над полем битви. Спис був змащений отрутою змії! Навіть малої подряпини вистачило, аби здолати противника. Перемога! Перемога!

А в цей час Рама виносить з поля непритомного Лакшману.

Яке горе для царевича Рами! Яке горе!

Подвиг Ханумана

Вражений списом ракшаса, Лакшмана лежав на землі. Очі йога були заплющені, а дихання пораненого було таким слабким, що доводилося низько схилятися, щоб почути його.

- О Лакшмано, брате мій! - побивався над вмираючим Рама. - Чому я не вийшов проти Кумбкахарни замість тебе? Як мені жити без тебе, мій найперший друже?

Усі найкращі лікарі, яких лише можна було знайти в окрузі, прийшли до Рами. Та вони скрутно хитали головами, не в силах допомогти. І тільки один, найстарший серед них, промовив:

- Я знаю, як можна врятувати Лакшману. На північному кордоні Індії, в Гімалаях, там, де земля торкається неба. На вершині гори росте багато трав. Цю гору легко впізнати - вона стоїть окремо від інших. Трави, що ростуть на ній, - цілющі. Однією з них можна вигнати отруту з тіла воїна. Однак поспішайте: людина, вражена отруєним списом, помирає до схід сонця. Вам залишилося лише півдня!

- Півдня? Хіба це мало? - вигукнув добрий Хануман.

Він миттю злетів у повітря, і через кілька хвилин перетворився на маленьку крапку вдалині. Однак Гімалаї так далеко від Ланки, що навіть Хануман не скоро дістався туди. Уже вечоріло, коли він знайшов гору. А ще ж треба відшукати цілющу траву!

- На це в мене просто немає часу! - мовив Хануман сам до себе.

І тоді він піднявся на увесь зріст і почав неймовірно швидко збільшуватися. За мить мавпа стала такою, як дві гори. Вона охопила руками гору з цілющими травами, вирвала її з землі і, тримаючи немов дитину в своїх обіймах, злетів у повітря.

...Тисячі мавп пильно вдивляються в небо. Може, там зараз з'явиться Хануман, який несе Лакшмані рятівну траву? Минають безцінні хвилини, та небо порожнє. Ось уже рожева смужка сонця, що сходить, з'явилася на горизонті. Невже усе втрачено? Невже великий воїн - мужній Лакшмана - загине?! І раптом світла тінь мигнула на темному небі. Земля затремтіла від вітру, і велетенська мавпа, тримаючи в руках цілу гору, обережно опустилась з нею біля табору.

- Поспішайте! - коротко вигукнув Хануман.

Тоді старий лікар, який півжиття прожив у лісах, видерся на гору і на її вершині знайшов цілющу траву, потрібну Лакшмані.

На очах вражених воїнів рана на руці царевича почала затягатися, синява збігла з його лиця, і він глибоко вдихнув повітря.

- Хвала богам! - вигукнув Рама. - Мій брат житиме!

Лакшмана і Кумбкахарни

Минула ніч. Цілюща трава зробила чудо! Лакшмана став ще дужчим.

- Вранці я вийду на поле битви, щоб помститися за твою рану, брате, - урочисто промовив Рама.

Ні, ні! - заперечив Лакшмана. - Я сам мушу здолати Кумбкахарни, інакше він думатиме, що переміг. - І Лакшмана витягнув меч.

... Як здивувалися ракшаси, коли вранці знову побачили молодшого царевича на полі битви! І коли сонце піднялося трохи вище, усі вийшли, щоб на власні очі побачити вирішальний бій.

Знову Кумбкахарни підняв свого отруєного списа. Та цього разу Лакшмана спритно відхилився, і спис пролетів мимо. Він упав посеред лісу. Там, де спис увіткнувся в землю, забило отруйне джерело. Трава навколо того джерела почорніла, і за якусь мить прекрасна лісова галявина стала болотом, над яким піднімався отруйний туман.

Лакшмана махнув своїм мечем і відтяв кінчик вуха Кумбкахарни.

Заревів від болю велетень, почав виривати дерева з корінням і кидати їх на Лакшману. Та назустріч йому вже летіли стріли героя. Хмара стріл піднялася у повітрі. Вони сипалися на велетня нещадною зливою. Однак Лакщмана побачив, що стріли в нього скінчилися.

- Я розчавлю тебе, зухвалий царевичу! - заревів Кумбкахарни.

Він підняв важку скелю і вже хотів кинути її на Лакшману, та цієї ж миті злетів відважний Хануман. Швидше за вітер метнувся до Рами, вихопив у нього стрілу з гострим наконечником і вклав до рук Лакшмани. Тільки-но Кумбкахарни піднявся над головою скелю, стріла Рами, пущена впевненою рукою Лакшмани, пробила його груди.

Ракшас похитнувся, востаннє заревів і впав на землю. Земля, не витримавши такого удару, розкололася і поглинула велетня.

Остання битва Равани

Затремтіла земля Ланки, затряслись стіни, що оточували місто з усіх боків, з воріт виїхала колісниця, запряжена зеленими кіньми.

У ній на увесь зріст стояв десятиголовий, двадцятирукий цар ракшасів - Равана! Зелені коні зупинились серед поля. І тоді мавпи розступились, і на поле виїхала колісниця Рами. Коні, запряжені в ній, були кольору ранкової зорі, а сама колісниця світилася сріблом.

- Глянь на стіни мого міста! - прогримів голос Равани. - Ти, Рамо, востаннє бачиш їх. За ними мій палац, де на мене чекає прекрасна Cітa. Сьогодні ти згинеш, і тоді вона буде моєю. Я сказав.

І Равана натягнув тятиву, щоб пустити в Раму стрілу, важку, як стовбур пальми. З ревом пронеслася вона в повітрі, та царевич у польоті розколов її на шматки. Тоді обоє погнали коней назустріч один одному.

В гуркоті і хмарах пилу, що знявся до небес, заступаючи сонце, почалася ця велика битва. Зранку до полудня билися Рама з Раваною, і перевага не схилялася ні на чий бік. Тоді сто ракшасів принесли ватажкові спис. Равана метнув його, і спис, наче блискавка, спалахнув у небі.

- Що це за спис? Чи не сам бог смерті летить разом з ним? - перемовлялися мавпи. Тоді відданий Хануман знявся в повітря, наздогнав спис і побачив, що замість наконечника в нього сяючий тризуб, а з боків - мідні дзвони, що ревіли од вітру.

- Бережися, Рамо! - крикнув Хануман. - Він зараз впаде на тебе!

Рама миттю дістав дві стріли з тих трьох, що подарував йому старий самітник. Першу, вогняну, пустив у небо, а другу, з наконечником, важким, як лезо сокири, - в Равану.

Перша стріла зустріла спис ракшаса, і полум'я за мить охопило страшну демонську зброю. Друга стріла вдарила в кам'яний панцир Равани, і він розлетівся на тисячі шматків. Тепер Равана стояв перед Рамою безборонний! Хутко дістав царевич останню, третю стрілу самітника з алмазним наконечником. Просвистіла стріла і вжалила царя ракшасів у самісіньке серце. Глухий могутній стогін пронісся над землею Ланки, великий Равана похитнувся і впав, підминаючи під себе дерева. Наймогутніший з ракшасів, сам Равана, загинув! Охоплені панікою демони кинулися навтьоки.

За стінами палацу на Раму чекала його вірна дружина...

Повернення

Вулицями, вкритими, наче килимом, тілами убитих ракшасів, йшли воїнів Рами. Назустріч їм з палацу Равани повільно ступала зажурена Cітa. Мешканці Ланки з жахом показували на неї і говорили:

- Дивіться, ось іде та, через яку зруйноване наше місто. Через неї загинули тисячі. Через неї Равана збожеволів і погубив нас!

Ці слова долітали до Сіти, і вона все нижче й нижче схиляла голову. І коли Рама кинувся до неї, вона порухом зупинила його.

- О мужу мій! - сказала Cітa. - Я винна перед тобою і перед народом трьох царств - людей, мавп і ракшасів. Через своє захоплення мною, Равана згубив тисячі живих істот. Та й звичай не дозволяє торкатися мене після того, як я побувала в палаці ракшаса. Тільки всеочищаючий вогонь може знову з'єднати нас.

І вона наказала слугам розпалити на площі перед палацом велике багаття. Яскраво горить вогонь. Його високе полум'я піднімається догори. Прекрасна Cітa, вибачившись перед усіма присутніми на площі, одважно увійшла в багаття. Всі жалібно застогнали, уявляючи, які муки добровільно прийняла горда і чесна жінка. Та що це?! Полум'я наче відчинилося, і з нього вийшов велетень у червоній одежі. На руках виніс непритомну Cітy. Сам бог вогню зійшов з неба, щоб урятувати праведну дружину Рами від незаслуженої смерті.

Коли багаття згасло, Cітa розплющила очі. Щасливий Рама узяв її за руку, і разом вони пішли до колісниці. Коні звилися, наче змії, колісниця переможеного Равани піднялася в повітря і за кілька хвилин розтанула в небі. Вони впізнали гору, на вершину якої Cітa кинула шматок своєї сукні, що допомогло Paмі знайти сліди дружини.

- Гляньте! Дивіться! - говорили люди, над якими пролітали Рама і Cіта. - Ось летять ті, для кого обов'язок найважливіший за життя!

Так Рама повернувся в Айодг'ю. Старий раджа на той час помер, і державою правив син Кайкейї. Та ні він, ні інші брати Рами й хвилини не вагалися, віддаючи престол старшому братові. Його коронували на царство. Багато років Рама з Сітою жили і правили країною. І не було правителя справедливішого і милосерднішого за Раму.