Давид і Голіаф

Біблійний переказ

Ви пам'ятаєте, хто такі були філістимляни? Це були нечестиві ідолопоклонники, які проживали в містах Ханаану. Вони часто воювали з ізраїльтянами. Одного разу велика кількість філістимлян прийшла і розкинули намети на одному із горбів землі ханаанської. Почувши це, Саул зібрав військо і розташувався табором на протилежному горбі. Філістимляни готувалися до бою, але битва ще не починалася. Серед філістимлян був один чоловік на ім'я Голіаф. Він вважався велетнем, тому що він був дуже високим на зріст. Він мав близько трьох метрів. Голіаф був дуже сміливим, сильним і був досвідченим воїном. Він був добре озброєний. Що таке озброєння? Це одяг зроблений із заліза і міді, люди носили під час війни такий одяг. Щоб мати захист від удару меча, стріл і списів. На голові у Голіафа була мідний шолом, він був зодягненим в залізний панцир, ноги його були також захищені мідними наколінниками. В руці він тримав списа, великий меч був у нього на поясі, а попереду нього йшов зброєносець, несучи мідний щит в руках своїх. Що таке «щит»? Це великий шматок заліза або міді, схожий на тацю (піднос). Щитом закриваються під час битви, щоб стріли не попали в обличчя. Велетень Голіаф був упевненим, що його ніхто не переможе. Щодня він звертався до ізраїльтян, гучно закликаючи їх: «виберіть між собою воїна і нехай він вийде до мене, якщо він може битися зі мною і вб'є мене, то філістимляни будуть рабами вашого царя, а якщо я здолаю його і вб'ю його, то ви будете нашими рабами. Хто хоче битися зі мною?»

Але ніхто не наважувався на таке. Коли Саул почув слова філістимського велетня, то злякався, і всі ізраїльтяни злякалися. Вони були впевненими, що він вб'є кожного, хто проти нього виступить.

А де був Давид? Чи був він в таборі ізраїльському? Ні, він пас вівці свого батька, але три старших брати Давида перебували в війську. Одного разу старий Єссей сказав Давидові: «Йди до табору ізраїльського і відвідай братів cвoїx. Візьми з собою зерна, хліба і сиру і занеси все це своїм братам». Давид встав раненько, взяв з собою хлібного зерна, хліба і сиру, і пішов в табір ізраїльський. Давид пішов поміж шеренгами, щоб побачити братів, розпитати їх про здоров'я. Коли він розмовляв з ними, то почув, як хтось гучно запитував: «Пошліть мені воїна і ми будемо битися удвох!». Це був велетень Голіаф. Давид раніше ніколи не чув таких слів, але люди, котрі стояли навколо нього, розповіли йому про велетня. І сказали: «Коли б хтось вбив цього чоловіка, то вшанував би Саул його і віддав би заміж за нього свою дочку і велике багатство». Давид здивувався, що ніхто не наважувався зійтися у двобої з велетнем. Він знав, що Бог допоможе ізраїльтянинові перемогти його. А боги філістимські не можуть їм допомогти, тому що вони були лише ідолами.

Тому Давид і сказав: «Хто цей філістимлянин, що так глузує з воїнства Божого?» І не мав Давид страху перед Голіафом.

Один із братів його, почувши слова Давида, почав насміхатися з нього, кажучи: «Навіщо ти прийшов сюди і для чого ти залишив у пустелі свої вівці?» Але Давид відповідав йому лагідно. Невдовзі прийшли до Саула люди і розповіли йому, що в таборі ізраїльтян знаходиться юнак, котрий хоче битися з велетнем. Саул послав за юнаком і того привели до нього. Цар і раніше знав Давида, але забув про нього. Саул здивувався, що Давид, незважаючи на свою юність, хоче боротися з Голіафом. Він сказав йому: «Ти не можеш йти проти цього філістимлянина. ти ще дуже юний, а Голіаф – воїн досвідчений». На що Давид відповів: «Коли я пас вівці свого батька, то траплялося, що нападав лев і забирав вівцю із отари. Тоді я гнався за ним і нападав на нього, і забирав вівцю із пащі його. А якщо він кидався на мене, то я брав його за гриву і вбивав. Одного разу напав на отару ведмідь, то я і його вбив , так само я здолаю і цього філістимлянина. Бог, котрий врятував мене від лева і ведмедя, врятує мене і від велетня».

Давид знав, що Бог допомагав йому вбивати хижих звірів і був впевнений, що Бог допоможе йому перемогти Голіафа.

Почувши слова Давида, Саул погодився, щоб він виступив у поєдинку з велетнем. Але в Давида не було ні меча, ні залізного панцира, тому Саул одягнув на нього свій панцир, свій шолом і дав йому свого меча. Але Давид був незвичайний до важкої зброї. Він сказав Саулові: «Мені заважає цей одяг». Тому він зняв і віддав зброю Саулові. Він пішов до струмка і вибрав там п'ять гладеньких камінців, поклав їх до пастущої торбини. В другу руку взяв палицю і поспішив назустріч з Голіафом. Велетень почув, що якийсь ізраїльтянин хоче битися з ним, і вийшов проти Давида. Попереду нього йшов зброєносець, який ніс його щит. Побачивши Давида, Голіаф був вкрай здивований, він думав зустрітися з чоловіком високим на зріст, таким, як він сам, з чоловіком озброєним з голови до п'ят і з списом в руці. Давид був молодим і відрізнявся тільки гарним дитячим обличчям, одягнутим в пастушу одежу і тримав лише палицю у руці. Філістимський воїн розсердився і зустрів його образливими словами. Він почав насміхатися з Давида, кажучи: «Підійди до мене і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим». Але Давид зовсім не злякався погроз і відповів: «Ти ідеш проти мене зі списом і мечем, а я йду проти тебе в ім'я Господнє. Він допоможе мені перемогти тебе, і я зітну з тебе голову твою, а трупи воїнів філістимлянських віддам птахам небесним і звірам польовим, і тоді кожен побачить, що Бог в Ізраїлі і що він може врятувати нас».

Коли ж Голіаф наблизився до Давида, то Давид підбіг до нього, опустив руку в торбину , дістав звідти камінь поклав його до пращі, яку мав із собою. Потім міцно тримаючи один кінець мотузки, щосили кинув камінь, який поцілив в лоба Голіафові і пробив череп. Голіаф впав на землю. Тоді Давид підбіг до нього і відтяв йому голову. Коли філістимляни побачили це, то дуже злякалися. Ізраїльтяни переможно вигукували, тому що вони бачили, що Бог боровся за них. Філістимляни намагалися втікати, але ізраїльтяни доганяли їх і вбили багатьох. Давид показав голову Голіафа і залишив собі його зброю. Чи подякував Давид Богові за те, що Той допоміг йому перемогти Голіафа? Так, він заспівав Бoгoві пісню хвали, супроводжуючи її грою на арфі. Давид не хотів, щоб народ славив йогою. Він хотів, щоб кожний шанував Бога. «Ти підніс мене над повсталими проти мене, і від чоловіка жорстокого врятував мене. За це я буду славити Тебе, Господи, поміж іншими племенами і співатиму хвалу імені твоєму». Він хотів, щоб кожний в народі говорив: «Великий Господь. Він допоміг пастушкові перемогти велетня!»

Лише горді люди хочуть, щоб їх хвалили, а ті, хто люблять Бога, не чекають слави від людей.