Геракл і Деяніра

Жив у Етолії, у місті Калідоні, цар Ойней, і мав він дочку Деяніру. Про її надзвичайну красу чутка облетіла всю Елладу і дійшла до найвіддаленіших країн. І почали сходитися в Калідон наречені сватати Деяніру. А виховувалася вона в етолійському місті Шевроні, і там одного разу побачив і полюбив її бог сусідньої річки Ахелой. Він тричі приходив свататися до її батька Ойнея. Він з’являвся то в подобі юнака, то як сильний круторогий бик або змія, чи у вигляді чудовиська з людським тулубом і бичачою головою, з кошлатою бородою, з якої дзюрчав струмок. З жахом дивилася Деяніра на жениха Ахелоя, коли той приходив у будинок її батька, і довгий час вона відмовляла своєму страшному жениху. Нарешті їй довелося погодитися, бо її батько боявся розгнівати могутнього річкового бога.

Саме в цей час прийшов свататися до неї Геракл, якого брат Деяніри Мелагр у підземному царстві просив узяти його сестру в дружини.

І от перед славним Зевсовим сином Гераклом і могутнім богом річки Ахелоєм відступили всі інші женихи, і було тільки одне невідомо: хто з двох женихів буде переможцем. І надумали тоді суперники вирішити справу єдиноборством.

На великому рівному полі, за містом, у присутності царя Ойнея і Деяніри стали один навпроти одного Геракл і Ахелой, який узяв цього разу людську подобу, і вийшли вони на битву без зброї. Зі страхом очікувала Деяніра вирішення своєї долі; вона дуже хотіла, щоб переможцем вийшов славний герой Геракл, який полонив її серце.

І почався бій між ними. Геракл, вправний у боях, почав нападати на незграбного річкового бога Ахелоя, але, попри свою силу і спритність, він не міг здолати велетня. Боролися вони, подібно до розлючених биків, і тричі намагався Геракл осадити річкового бога, який нападав на нього. Вагою свого могутнього тіла він напирав на Ахелоя, як гора, доки нарешті річковий бог, задихаючись, не упав на коліна і не торкнувся обличчям землі. Тільки це сталося, як одразу перетворився Ахелой на змія. Звиваючись, він вислизнув із рук Геракла. «Боротися зі зміями я навчився ще в ранньому дитинстві, — подумав Геракл. — Лернейська гідра теж погрожувала мені не однією своєю пащею». Він схопив змія обома руками і міцно його затис. Але раптом чарівний змій перетворився на круторогого бика; стоїть він перед Гераклом і погрожує йому своїми рогами. Але Геракл кинувся на бика, схопив за роги і кинув на землю з такою силою, що вирвав у нього ріг. Тоді річковий бог визнав себе переможеним і відмовився від Деяніри. А вирваний ріг Геракл виміняв у німфи Амалфеї на повний квітами і плодами ріг достатку.

Пишно святкувалося весілля Геракла й Деяніри, і довго залишався Геракл у домі свого гостинного тестя. Але Геракл знову прагнув подвигів, і коли Деяніра народила йому сина Гілла, вони вирушили в Калідон до старого друга Геракла царя Кейка.

Довелося їм іти пустельною безлюдною країною, і вони дійшли до річки Евен, де зустріли кентавра Несса, який за плату переносив на своїй спині мандрівників на інший берег.

Геракл доручив йому перенести свою дружину, а сам перейшов річку вбрід. Коли Геракл уже був на іншому березі, він почув крик Деяніри і помітив, що дикий кентавр збирається викрасти прекрасну Деяніру і пливе вниз по річці.

— Мої стріли швидші за тебе, розбійнику! — крикнув Геракл і встромив йому влучною рукою в груди свою швидколітну стрілу. Впав смертельно уражений кентавр і сказав, умираючи, Деянірі: «Дочко Ойнея, ти така прекрасна, що я хотів би бути корисним тобі». І він узяв з рани запечену кров, змішану з отрутою стріли, дав її Деянірі та просив зберігати її у себе, оберігаючи від сонячного світла. «Якщо чоловік розлюбить тебе, ти помасти цією кров’ю його одяг, і його любов повернеться до тебе знову, і назавжди». Деяніра повірила хитрому кентаврові і прийняла від нього згусток запеченої крові, забувши, що це ворожий дарунок. Вона сховала його таємно від чоловіка в посудину, сподіваючись коли-небудь ним скористатися. Цей дарунок кентавра став згодом причиною смерті Геракла.

Нарешті, після довгого і важкого шляху пустельними горами Парнасу й Ети, Геракл і Деяніра благополучно прибули до царя Кейка і довго гостювали в нього.