Корови Геріона і зустріч з Антеєм

Повернувся Геракл із далеких східних країн до царя Еврисфея в Мікени і привіз йому пояс амазонки Іпполіти. Але Еврисфей послав його знову на небезпечний подвиг: велів він йому цього разу пригнати в Мікени корів триголового велетня Геріона. Це був його десятий подвиг.

Прекрасних пурпурових корів Геріона охороняли велетень Евритіон і дикий двоголовий пес Орф. Паслися ті череди на острові Ерифія, який був в Океані. Шлях туди довгий і важкий, через Європу і Лівію та через багато диких країн і пустель.

Але сміливий Геракл не злякався труднощів і, зібравши військо на острові Крит, вирушив у Лівію.

Не відпочивши після довгого шляху, він став до бою зі знаменитим велетнем Антеєм, володарем Лівії. Антей був сином Посейдона і богині землі Геї. Цей чорний від сонця велетень дуже любив свою матір, яка народила і вигодувала його. Не було ще такого героя, який би міг здолати Антея. Сила його полягала в тому, що кожного разу, коли йому доводилося зустрічатися із супротивником, він не відривався від своєї матері-Землі, й вона допомагала йому в боротьбі, то вигинаючись, то підіймаючи його, як важіль, коли він падав на землю; і завжди він одержував від землі нові сили.

Але могутній Геракл зустрівся з ним і переміг його в єдиноборстві. Обхопив він велетня Антея за тулуб і підняв його у повітря; він задушив його, поклавши собі на стегно, розчавив йому печінку вістрями його ж ребер. Умираючи, Антей із сумом дивився на землю, але вона тепер уже не могла йому допомогти.

Потім Геракл вирушив далі.

Після довгих і важких мандрівок спекотною піщаною пустелею він досяг протоки між Європою і Лівією, і в пам’ять про свій далекий похід поставив по обидва боки протоки по скелі; і названі були ті скелі Стовпами Геракла, а давні римляни називали їх Геркулесовими Стовпами.

Незабаром Геракл приплив на своєму кораблі до берегів Океану і не знав, куди пливти далі, — до Ерифії шлях був далекий. Сидів Геракл на березі Океану до самого вечора, і раптом помітив, що спускається на своїй сяючій колісниці до Океану з високого неба бог сонця — Геліос. Боляче було дивитися Гераклові на яскраве сонце, і в гніві він направив свій лук на сонцесяйного Геліоса, погрожуючи скинути його на землю. Здивувався Геліос сміливості героя, не розгнівався на нього за це й уступив йому свого золотого човна, на якому він обходив щоночі північну половину землі.

На цьому сонячному човні вдалося Гераклові дістатися нарешті до острова Ерифії. Тут кинувся на Геракла двоголовий пес Орф, що стеріг череди биків, але герой убив його своєю палицею. Здолав він і пастуха Евритіона і погнав череди Геріона на берег. Довідавшись про викрадення, велетень Геріон погнався за Гераклом, але той уразив його своєю смертоносною стрілою.

Повантажив Геракл корів Геріона в золотий човен Сонця і доплив на ньому до Іберії, а сам погнав череди далі. Здолавши чимало небезпек і перейшовши високі снігові гори, привів їх нарешті до прекрасної долини річки Тибр. Тут Геракл влаштував стоянку і трохи відпочив. Але під час сну лютий велетень Как, який жив у гірській печері і спустошував країну, викрав з череди двох найкращих корів.

Прокинувшись на світанку, Геракл вирішив гнати своїх корів далі й раптом помітив, що двох найкращих із них немає.

Попрямував він тоді по сліду корів і підійшов до печери, а вхід у неї був завалений великою скелею, і висіли там голови і кістки людей. Геракл подумав, чи не житель цієї печери викрав його корів, але їхній слід вів із печери. Тоді Геракл пішов зі своєю чередою з цієї похмурої країни; але саме в цей час одна з його корів замукала, і їй відповіла друга корова з печери. Тоді розгніваний Геракл повернувся до печери велетня Кака, відсунув скелю, що закривала вхід, і увірвався в неї. Велетень Как здійняв страшний рев і почав дихати на нього вогнем і димом. Але Геракл, не злякавшись вогню, чотири рази ударив велетня по голові, і той замертво звалився додолу. Узявши своїх корів, Геракл повернувся з ними до череди і вирушив у дорогу. Жителі країни вітали його як героя і свого визволителя.

Коли Геракл йшов з чередами через Лігурію, на нього напали лігури і, бажаючи відбити корів, почали пускати в нього стріли і кидати каміння. Геракл відважно захищався від нападників-лігурів, але у нього не вистачило стріл, і він, напевне, загинув би, якби за нього не заступився Зевс. Він послав на лігурійське військо дощ із каміння, і лігури були розбиті.

Коли Геракл підходив до берегів Сицилії, одна з його корів упала в море і припливла до сицилійського берега, де цар Ерикс привласнив її. Тоді Геракл, доручивши стерегти череду Гефестові, вирушив на пошуки загубленої корови.

Але цар Ерикс погоджувався віддати корову в тому випадку, якщо Геракл переможе його в єдиноборстві. Геракл здолав царя, убив його і повернув свою корову.

Коли Геракл уже був на березі Іонічного моря, його чекало нове випробування. Гера, яка ненавиділа його, наслала на корів сказ, і вони розбіглися врізнобіч. Зібрати їх докупи було дуже важко, але Гераклові все-таки вдалося зібрати більшу частину корів, і він вирушив із чередою далі.

Нарешті, після довгих мандрівок, він благополучно прибув у Елладу; але поблизу Тіринфа його підстеріг у вузькому гірському проході дикий велетень і скинув на нього згори величезний камінь, який з трудом могли б зрушити з місця двадцять чотири буйволи. Але Геракл відкинув камінь убік своєю палицею. Вийшовши з гірської ущелини, Геракл наступного дня прийшов у Мікени і пригнав Еврисфеєві корів Геріона, яких той приніс у жертву Гері.
Отже, Геракл здійснив багато важких подвигів, але цар Еврисфей не хотів визнавати два з них, і тому Гераклові довелося здійснити ще два подвиги.