Міфологія давніх слов’ян

Сокіл-Род

На початку була Пітьма — вічна й безмежна. Ні Землі, ні Неба, ні Сонця. Тільки — Морок. Густа, холодна і безконечна Ніч. А її пронизувало Око.
Звідки летіло воно? І — куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно?
Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло у Вічність.
Око, пролетівши чорне безмежжя упродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю Пітьми, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог — птиця Сокіл.
Його золотаве пір’я осяяло непроникну Ніч.
Сокіл розправив крила і кружляв над Оком.
І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед Мороку.
І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води.
І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера.
Тоді Сокіл сів між квітами і став глибоку думу думати.

Прадуб

Довгу думу думав Сокіл. Тьма часу минула.
І зніс Сокіл золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево — Дуб-Стародуб.
І наче зорі розцвіли на його крилатому гіллі: то вродили молодильні яблука — плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело.
Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав: «Я створив Вирій 1 . Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ».

Білобог і Чорнобог

І поринув у глибоку думу Сокіл-Род. І довго-довго думав. І зніс він два яйця: біле і чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий лебідь і Чорний лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися.
Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: «Зупиніться!»
І лебеді перестали битися.
І сказав Сокіл: «Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба».
Вийшли лебеді з води й відразу перетворилися на людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся — русяве, очі — блакитні, а в другого все чорне — і шкіра, і волосся, і очі.
І сказав Сокіл їм: «Зірвіть з дерева по яблуку і з’їжте їх».
З’їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну.
І сказав їм Сокіл: «Тепер ви невмирущі боги».
І вклонилися йому велетні.
І сказав Сокіл білошкірому: «Ти є Білобог, Володар Світла й Білого Світу та всього, що створиш у ньому».
І сказав Сокіл чорношкірому: «Ти є Чорнобог, Володар Ночі і Пітьми та всього, що створиш у ній».
І сказав він обом: «Ви є Добро і Зло, Краса і Погань, Світло і Тьма, Правда і Кривда. І ви будете завжди, будете скрізь, будете вічно, бо ви є Життя. І ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла, не зазнають Краси без Погані, бо інакше — не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому».
Переказ С. Плачинди
Звідки з’явилися Земля і боги? В аккадській «Поемі про створення світу» («Енума еліш»), датованій серединою II тис. до н. е., розповідається, що початок світу заклали дві сутності, які були разом первозданними стихіями і животворящими силами: Апсу (Абзу) — прісна вода, чоловіче начало, і Тіамат — море, жіноче начало. Від їх союзу народилися перші боги.

Міфологія Месопотамії

Задовго до створення землі та людини існував у глибинах Всесвіту, у потайному місці, безмежний океан з прісною водою. Називався він Апсу, що означає «безодня». Саме там затаїлися могутні загадкові сили Ме, яким належало керувати світом, усіма богами і людьми на землі.
Володарка морської води — найдавніша богиня Тіамат — задумала створити богів, щоб вони подбали про небо, землю та людей.
Апсу та Тіамат змішали свої води, і народилися боги, яких згодом назвали богами «старшого покоління». У них з’явилися діти, які страшенно дратували Апсу і Тіамат: вони так галасували!

Чвари між богами

Апсу, потривожений шумом, учиненим молодим поколінням богів, задумав їх винищити. Але Енкі (Ейа) розкрив його задум. Він присипляє й убиває Апсу. Божества старшого покоління закликають праматір богів Тіамат помститися за свого чоловіка Апсу, і вона готується до битви. Для цього Тіамат створює величезних драконів, у жилах яких замість крові тече отрута, морських чудовиськ, гігантських левів і людей-скорпіонів. У Енкі є син — бог Мардук, який стверджує, що може перемогти Тіамат, але в нагороду бажає стати царем усіх богів. Узявши з собою сіті, чотири вітри, сім бур і різну зброю, він сідає в колісницю, запряжену чотирма невтомними кіньми, й рушає в путь. Щоб стати царем богів, Мардук перемагає Тіамат і створених нею чудовиськ.

Мардук-переможець

Йому вдається зловити Тіамат і її свиту в сіті й убити їх. З тіла Тіамат Мардук створює світ. Він розрубує її тіло навпіл і згинає одну половину у формі неба. З печінки Тіамат він робить Місяць, з нижньої половини тіла створює Землю і розміщує її над Апсу — світовим океаном підземних прісних вод. Усі боги вітають Мардука, визнають його своїм владикою і будують на його честь святилище на Землі, яке називають Вавилон, що означає «храм великих богів».

Бунт ігигів

Великі боги ануннакі ділять між собою володіння. Ан (Ану), бог міста Урука, підіймається на небо, Енліль одержує в своє розпорядження Землю, а Енкі стає володарем Апсу — підземних прісних вод. Ануннакі живуть, бенкетуючи і розважаючись. Вони перекладають усю роботу на богів ігигів. Ігиги риють русла для річок, насипають гори, створюють болота. Вони надають Землі форми і підтримують на ній порядок — обробляють поля, пасуть худобу, збирають урожай. Так проходить 2 500 років. І ось одного разу ігиги піднімають бунт. Вони вже не хочуть підкорятися ануннакам, годувати їх і виконувати непосильну роботу. Ануннакі розуміють, що якщо вони не придумають, як їм бути далі, то залишаться без їжі. Енкі вирішує, що необхідно створити нових істот — людей, які трудитимуться на благо богів.

З глини і крові

Енкі бере шматок глини і занурює в кров принесеного в жертву бога — це дозволить людям успадковувати частину властивої богам мудрості. Богиня-мати Нінту (Нінмах) розкладає це «тісто» в чотирнадцять форм — з семи вийдуть чоловіки, з інших семи — жінки. Через дев’ять місяців з’являється перше покоління людей.
Після створення людей боги можуть, нарешті, жити спокійно і не працювати. Але поступово людей стає дедалі більше.

Люди заважають Енлілю

Люди існують уже 1 200 років. Вони навчилися обробляти і зрошувати землю. Тепер люди можуть самі прогодувати себе, але кількість їх постійно зростає. Суєтність і галасливість людей дратують Енліля. Тоді розгніваний бог вирішує знищити їх, наславши на землю хвороби. Проте Енкі та бог долі Намтар рятують людей. Минає ще 1 200 років. Енліль насилає на землю засуху і страшний голод. І знову Енкі рятує людство. За його порадою люди приносять жертви богу дощу і бурі Ададу й уникають загибелі. Як покарання Енліль вирішує влаштувати потоп. Поки Енліль готує потоп, Енкі намагається врятувати одну людину — Наймудрішого. Енкі являється йому уві сні й радить побудувати великий корабель і посадити на нього своїх рідних, а також птахів і тварин — свійських і диких.

Потоп

В епосах різних народів, зокрема й у вавилонському, потоп, що знищує людство, викликаний не повінню з моря, а дощовою бурею. Жахлива буря триває сім днів і сім ночей. Панує суцільна темрява. Дощ і вітер ревуть, як розлючений бик. Гине весь людський рід, окрім Наймудрішого та його сім’ї. Але потоп припиняється, води починають спадати. Коли корабель пристає до берега, Наймудріший дякує богам і приносить їм у дар їжу.
Енліль помічає непокору: одна людина з сім’єю все-таки врятувалася! Але Енліль віддає належне розуму Енкі та хоробрості Наймудрішого. Він милостиво дарує Наймудрішому безсмертя. Енкі вирішує, що людей не повинно бути дуже багато, а то вони порушуватимуть спокій богів. Відтепер не всі жінки зможуть мати дітей. Крім того, всі люди, проживши певну кількість років, вмиратимуть природною смертю. Цей міф пояснює, чому люди смертні.