Тарас Шевченко "Ісая. Глава 35"

         (Подражаніє)

Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле, не повитая

Квітчастим злаком! Розпустись,

Рожевим крином процвіти!

І процвітеш, позеленієш,

Мов Іорданові святиє

Луги зелені, береги!

І честь Кармілова, і слава

Ліванова, а не лукава,

Тебе укриє дорогим,

Золототканим, хитрошитим,

Добром та волею підбитим,

Святим омофором своїм.

І люде темнії, незрячі,

Дива Господнії побачать.

               І спочинуть невольничі

               Утомлені руки,

               І коліна одпочинуть,

               Кайданами куті!

               Радуйтеся, вбогодухі,

               Не лякайтесь дива, —

               Се Бог судить, визволяє

               Долготерпеливих

               Вас, убогих. І воздає

               Злодіям за злая!

Тойді, як, Господи, святая             

На землю правда прилетить

Хоч на годиночку спочить,

Незрячі прозрять, а кривиє,

Мов сарна з гаю, помайнують.

Німим отверзуться уста;

Прорветься слово, як вода,

І дебрь-пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть.

               Оживуть степи, озера,

               І не верствовії,

               А вольнії, широкії,

               Скрізь шляхи святії

               Простеляться; і не найдуть

               Шляхів тих владики,

               А раби тими шляхами

               Без гвалту і крику

               Позіходяться докупи,

               Раді та веселі.

               І пустиню опанують

               Веселії села.