Тарас Шевченко "Юродивий"

Во дні фельдфебеля-царя

Капрал Гаврилович Безрукий

Та унтер п'яний Долгорукий

Украйну правили. Добра

Таки чимало натворили,

Чимало люду оголили

Оці сатрапи-ундіра.

А надто стрижений Гаврилич

З своїм єфрейтором малим,

Та жвавим, на лихо лихим,

До того люд домуштровали,

Що сам фельдфебель дивувались

І маршировкою, і всім...

І "благосклонні пребивали

Всегда к єфрейторам своїм".

А ми дивились та мовчали,

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби!

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п'яного! Не вам,

Не вам, в мережаній лівреї,

Донощики і фарисеї,

За правду пресвятую стать

І за свободу! Розпинать,

А не любить ви вчились брата!

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашінгтона             

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись.              

Не сотні вас, а міліони

Полян, дулебів і древлян

Гаврилич гнув во время оно.

А вас, моїх святих киян,

І ваших чепурних киянок

Оддав своїм профосам п'яним    

У наймички сатрап-капрал.

Вам і байдуже. А меж вами

Найшовсь-таки якийсь проява,

Якийсь дурний оригінал,

Що в морду затопив капрала,

Та ще й у церкві, і пропало,

Як на собаці.

Так-то, так!

Найшовсь-таки один козак            

Із міліона свинопасів,      

Що царство все оголосив —

Сатрапа в морду затопив.             

А ви — юродиві — тим часом,     

Поки нездужає капрал,

Ви огласили юродивим

Святого лицаря. А бивий

Фельдфебель наш, Сарданапал,

Послав на каторгу святого,

А до побитого старого

Сатрапа "навсегда оставсь

Преблагосклонним".

Більш нічого

Не викроїлось, і драму

Глухими, темними задами

На смітник винесли, а я...

О зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі,     

Якраз на смітничок Миколи,

І світиш, і гориш над ним

Огнем невидимим, святим,

Животворящим, а із гною

Встають стовпом передо мною

Його безбожнії діла...

Безбожний царю! Творче зла!

Правди гонителю жестокий!

Чого накоїв на землі?

А ти, всевидящеє око!

Чи ти дивилося звисока,

Як сотнями в кайданах гнали

В Сибір невольників святих,

Як мордовали, розпинали

І вішали?.. А ти не знало?

А ти дивилося на них

І не осліпло! Око, око!

Не дуже бачиш ти глибоко!

Ти спиш в кіоті, а царі...

Та цур їм, тим царям поганим!

Нехай верзуться їм кайдани,

А я полину на Сибір,

Аж за Байкал; загляну в гори,

В вертепи темнії і в нори,

Без дна глибокії, і вас —

Споборники святої волі —

Із тьми, із смрада, із неволі

Царям і людям на показ

На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах...