Тарас Шевченко "Кавказ"

Искреннему моему Якову де Бальмену

Кто дастъ главъ моей воду,

И очесамъ моимъ источникъ слезъ,

И плачуся и день и нощь о побиенныхъ...

                                      Иереміи. Глава 9, стихъ 1

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

               Споконвіку Прометея

               Там орел карає,

               Що день божий довбе ребра

               Й серце розбиває.

               Розбиває, та не вип'є

               Живущої крові —

               Воно знову оживає

               І сміється знову.

               Не вмирає душа наша,

               Не вмирає воля.

               І неситий не виоре

               На дні моря поле,

               Не скує душі живої

               І слова живого.

               Не понесе слави Бога,

               Великого Бога.

Не нам на прю з Тобою стати!      

Не нам діла Твої судить!

Нам тілько плакать, плакать, плакать

І хліб насущний замісить

Кровавим потом і сльозами.

Кати згнущаються над нами,

А правда наша п'яна спить.

               Коли вона прокинеться?

               Коли одпочити

               Ляжеш, Боже, утомлений?

               І нам даси жити!

               Ми віруєм Твоїй силі

               І духу живому.

               Встане правда! встане воля!

               І Тобі одному

               Помоляться всі язики

               Вовіки і віки.

               А поки що течуть ріки,

               Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

               Отам-то милостивії ми

               Ненагодовану і голу

               Застукали сердешну волю

               Та й цькуємо. Лягло костьми

               Людей муштрованих чимало.

               А сльоз, а крові? Напоїть

               Всіх імператорів би стало             

               З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов'їх. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А матерніх гарячих сльоз!             

А батькових старих, кровавих,     

Не ріки — море розлилось,

Огненне море! Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

                                              Слава.

               І вам слава, сині гори,     

               Кригою окуті.      

               І вам, лицарі великі,

               Богом не забуті.

               Борітеся — поборете,

               Вам Бог помагає!

               За вас правда, за вас слава

               І воля святая!

Чурек і сакля — все твоє,              

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,            

Не поведе тебе в кайданах.

А в нас!.. На те письменні ми,

Читаєм Божії глаголи!..

І од глибо [ко]ї тюрми

Та до високого престола —

Усі ми в золоті і голі.

До нас в науку! ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християне; храми, школи,

Усе добро, сам Бог у нас!

Нам тілько сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,

Як тій собаці! Чом ви нам

Платить за сонце не повинні!

Та й тілько ж то! Ми не погане,

Ми настоящі християне,

Ми малим ситі!.. А зате!

Якби ви з нами подружили,

Багато б дечому навчились!

У нас же й світа, як на те —

Одна Сибір неісходима,

А тюрм! а люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує! У нас

Святую Біблію читає

Святий чернець і научає,

Що цар якийсь-то свині пас

Та дружню жінку взяв до себе,

А друга вбив. Тепер на небі.

От бачите, які у нас

Сидять на небі! Ви ще темні,

Святим хрестом не просвіщенні,

У нас навчіться!.. В нас дери,

               Дери та дай,

               І просто в рай,

Хоч і рідню всю забери!

У нас! чого то ми не вмієм?

І зорі лічим, гречку сієм,

Французів лаєм. Продаєм             

Або у карти програєм      

Людей... не негрів... а таких,

Таки хрещених... но простих.

Ми не гішпани; крий нас, Боже,

Щоб крадене перекупать,

Як ті жиди. Ми по закону!..

                               По закону апостола

                               Ви любите брата!

                               Суєслови, лицеміри,

                               Господом прокляті.

                               Ви любите на братові

                               Шкуру, а не душу!

                               Та й лупите по закону

                               Дочці на кожушок,

                               Байстрюкові на придане,

                               Жінці на патинки.

                               Собі ж на те, що не знають

                               Ні діти, ні жінка!

               За кого ж Ти розіп'явся,

               Христе, Сине Божий?      

               За нас, добрих, чи за слово

               Істини... чи, може,

               Щоб ми з Тебе насміялись?

               Воно ж так і сталось.

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мирри дим,

І перед обра[зо]м Твоїм

Неутомленниє поклони.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар Тобі приносять

З пожару вкрадений покров!!

               Просвітились! та ще й хочем

               Других просвітити,

               Сонце правди показати

               Сліпим, бачиш, дітям!..

               Все покажем! тілько дайте

               Себе в руки взяти.

               Як і тюрми муровати,

               Кайдани кувати,

               Як і носить!. і як плести

               Кнути узловаті —

               Всьому навчим; тілько дайте

               Свої сині гори

               Остатнії... бо вже взяли

               І поле і море.      

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

3 московської чаші московську отруту!

О друже мій добрий! друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай,

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай.

                               А поки що мої думи,

                               Моє люте горе

                               Сіятиму — нехай ростуть

                               Та з вітром говорять.

                               Вітер тихий з України

                               Понесе з росою

                               Мої думи аж до тебе!..

                               Братньою сльозою

                               Ти їх, друже, привітаєш,

                               Тихо прочитаєш...

                               І могили, степи, море,

                               І мене згадаєш.