Велесова Книга - Дощечка 2A

«Чоловік, що тримає дім, не правий, якщо лише заявляє про права; і правий якщо слова його з ділом збігаються». Здавна сказано, щоб ми творили добро. «Як і діди наші казали: тут є і буде така же». Але за часів злославних Русь була побита рукою ворожою, і злочини творилися, а князь тоді немічний був, то ж послав на битву своїх синів. А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча. «Тому ж бо ми розторгнуті і в неволю взяті». І коли говоримо, що маємо своїх князів, то це не так.

Ходили до південних країв, щоб узяти землю для себе і для дітей своїх, але там греки напали на нас, бо ми посягалися на їхню землю.

Була січа велика, яка тривала багато місяців. «Стократ починала Русь» і стократ була розбита від півночі й до півдня. «Отож худобу повели праотці наші і були отцем Opієм [міфічний предок слов'ян з середини І тис. до н. е.] до краю руського ведені, тому що завжди там перебували».

Багато злигоднів приніс ранній холод. Наші предки оселилися «огнищанами на землі руській», а незабаром прийшли варяги і забрали землю до рук своїх від хозарів, і ті відробляли в неволі.

«Був народ родичем з ільмерцями, з єдиного кореня роди наші. Хто прийшов пізніше на Руську землю, то і селився серед ільмерців, бо суть братчики наші і подібні до нас, і в небезпеці обороняли нас од зла».

Ільмерці мали віче, і що воно вирішить, то так і повинно бути. Князів собі обирали. Ми ж їм допомагали, тому що «зілля бо знали робити, посуд печений у вогнищах - і суть бо гончарі умілі». Ільмерці ж добре вміли землю орати і доглядати худобу.

А коли на нас напав злий рід, ми змушені були відійти в ліси. Там і живемо, навчившись звіра ловити і рибалити, «от страху уклонившись».