Павло Тичина "Я утверждаюсь"

          (скорочено)

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! -

а сила знову розцвіла.

Щоб жить - ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить - я всі кайдани розірву,

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Тевтоніє!109 Мене ти пожирала,

як вішала моїх дочок, синів

і як залізо, хліб та вугіль крала...

О, як твій дух осатанів!

Ти думала - тобою весь з'їдаюсь?

та, подавившись, падаєш в траву...

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! -

а сила знову розцвіла.

На українських нивах, на російських,

на білоруських - я прошу, молю! -

вбивайте ворогів, злодюг злодійських,

вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я - я не стидаюсь,

гляджу їх, мов пшеницю ярову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Із ран - нове життя заколоситься,

що з нього світ весь буде подивлять,

яка земля! яке зерно! росиця! -

Ну як же не сіять?

І я сіяю, крильми розгортаюсь,

своїх орлів скликаіо, кличу, зву...

Я стверджуюсь, я утверждаіось,

бо я живу.

Ще буде: небо чистої блакиті,

добробут в нас підніметься, як ртуть,

заблискотять косарки вжиті,

заводи загудуть.

І я життям багатим розсвітаюсь,

пущу над сонцем хмарку, як брову...

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! -

А сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.