Володимир Самійленко "Українська мова"

Пам’яті Т. Г. Шевченка

Діамант дорогий на дорозі лежав, -

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас.

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»