Леонід Глібов "Цуцик"

Раз на вікні, у панському будинку,

Патлатий Цуцик спочивав;

То ляже на бочок, то догори на спинку,

Або на лапки морду клав.

Якраз проти вікна, звичайно під парканом,

Дворовий пес Бровко лежав

І думав: «Бач, яким він паном,

Ледачий Цуцик, став».

- Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? -

Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь.

- Се ти, Бровко?. Чого-бо так гукаєш? -

Промовив той. - Аж я злякавсь...

Ну, як же ти там поживаєш?

- Нащо питать! Либонь, не знаєш

Собачого життя мого? -

Сказав Бровко. - Далеко до твого...

Живу собі, бо треба жити;

Двір стережу і день, і ніч;

Всього доводиться терпіти,

Не так, як ти, панич;

Та ще к тому і їжа препогана,

Хлиснеш помий, коли дадуть,

А як не в лад загавкаєш на пана,

То ще й під боки натовчуть.

- Жаль, - каже Цуцик, - що ж робити!

Буває всяк,

Обуха батогом не перебити;

А от мені - хоч і довіку б так...

Живу у горницях, на килимах качаюсь,

Жартуючи на сміх;

Частенько з панночками граюсь

І лащуся до них;

І м'яко спать мені, і ласо можна їсти,

І бігаю не в бур'янах,

Сухенькі лапки, хвостик чистий,

Не так, як твій, у реп'яхах...

- Ет, реп'яхами дорікаєш! -

Сказав Бровко. - А пам'ятаєш,

Яку пекарні був щеням?

Чи так жилося там?

Замурзаний під лавою тинявся...

Веселий Цуцик засміявся

І каже: - То колись було,

Та загуло...

Дивись тепер, а не рівняй малого! -

І він спесиво глянув на Бровка.

- Як бачу, ти не робиш там нічого, -

Сказав Бровко, - за що ж се честь така?

- Дурний Бровко! Не розумієш, -

Звиняй, що так кажу, -

Я те роблю, чого ти не зумієш:

На задніх лапках я по-вченому служу.

- Щоб ти сказивсь! - Бровко собі шепоче,

А вимовити не посмів,

Бо Цуцик дуже запанів:

Скубне й Бровка, коли захоче.

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не сколочу...

Вам сміх, мені, гостинців в'язка.

Чи гарна моя казка?